На чотири броди розлилася річка Марічка, а на тому боці красується, любується білий кінь весни.

Захвилювалися гнучкі верболози – хвилі порозбігались водою, як молоді дівчата. Білий кінь заіржав легесенько крізь легіт, і те золоте іржання затремтіло над землею сердечними дзвонами.
Із сонячного берега піднявся у стременах небесний вершник із вербовою гілкою в руці: „Не я б’ю, лоза б’є; від нині за тиждень – Великдень!” Скресають ріки передвеликодні.

Богдан Чепурко, письменник.

Leave a Reply

Your email address will not be published.