Павлюк Ігор. Вирощування алмазів. Філософський роман / Ігор Павлюк. – Львів: Апріорі, 2016. – 216 с.)
Вибачте, я не професійний літературний критик, тому пишу свої враження «нашвидкоруч», в процесі читання твору.
Цей роман викликає у мене певний історико-концептуальний зв’язок з класикою: поема «Енеїда» І.Котляревського, трагедія «Фауст» Й.Гете і роман «Майстер і Маргарита» М.Булгакова. Зрозуміло, що філософський роман І.Павлюка «Вирощування алмазів» (1997) – абсолютно сучасний, з елементами науково-релігійно-містичної фантастики у поєднанні з реальним життям людей у ХХ-му та інших століттях. Після філософсько-фантастичних творів Василя Бережного, Олеся Бердника, Ігор Павлюк пропонує нам «свою версію» творення світу, сенсу людського життя, дотримання рівноваги добра і зла, любові та ненависті, генетичних мандрів геніальних якостей у людській біомасі тощо.
Не знаю, як кому, а мені фундаментальна відстороненість Лоа, всі ці діалоги і суперечки Долі, Випадку, Простору, Часу та інших (вже людських) героїв у І.Павлюка дуже нагадують поведінку олімпійських богів та простих людей з «Енеїди» І.Котляревського, якщо не «копати глибше» до греко-римского пантеону. Також вражає поліська традиція (певне, від Лесі Українки) трепетного ставлення до світу і тонкого оспівування єдності природи і людини, засмучує конвергенція упродовж сюжету роману цих моментів з сучасними, споживацько-вульгарними «традиціями»… Зрештою, цей різкий контраст з «алмазними» душами обраних Лоа є вдалим мистецьким прийомом.
Давно не читав такої дивно-цікавої української прози, як у І.Павлюка!
Дякую, Ігоре Зиновійовичу!
Юрій Хмелевський.
м. Тульчин.