“Вічна” тема козаччини зоставатиметься надалі означеною, допоки втаємничує невичерпну енергетику пізнання. Потвердженням завваженому слугують дотеперішні наукові розвідки, літературні полотна вітчизняних та інонародних авторів. Свідченням припущуваному постають сюжети краснописців доби нашої — новітньої.

Непересічність натури виповідає поетично-публіцистичним доробком колишня політв’язень, жінка-страдниця [3:16;4], віршарка-сучасниця Марія Потикевич-Заболотна (народжена 01.05.1924 р., с. Оришківці, тепер Гусятинського району Тернопільщини) [1:11;2:7;4]. Непрофесійна поетка заполонює зазвичайний читацький загал щонайвищим регістром звучання кожного твору. Почасти поетичні новели грішать порушенням ритмомелодики, метрики тощо. Втім, думки позбавлені надумано-штучної єлейності, непоказної компілятивності, оскільки виношені полум’яним серцем.
Подибуємо лише три вірші, власне, “розроблюваної” теми, що переконує щодо щирості мовленого: неспеціального вибору римованого оформлення потоку помислів-переживань, поклоніння данині…
Своєрідним епіграфом поезії “Вогонь” (“Повстанські обози заснули в утомі…”, 1952) [1:101;2:47;4] постає заувага: “На будівництві центральної вулиці у Воркуті в’язням іноді дозволяли спалювати будівельне сміття і зігрітись біля тих вогнищ-димів, а де вогнище — там пісня, навіть всупереч забороні”. Збагнувши побутову “римарку” таборових буднів, усвідомлюєш пригніченість душевного стану, занепад моральних засад. Одначе, віршописеця спростовує передчасне відчуття:
— Докиньте поліно, сильніш хай палає
Вогонь між снігами в гурті.
Ми пісню козацьку, стрілецьку, повстанську
Розбудимо ще до зорі.
Неспроста прочитується прикметниковий синонімічний трислів третього строфічного рядка. Авторка не зайве воскрешає пам’ять щодо витоків нерозпізнаної досі незборимості духу вкраїнського. Напрочуд скромно, навдивовижу щиро зазиває:
Напийтесь нектару пісенного слова,
Щоб віра не згасла в серцях.
Із-поміж п’яти катренів поезії-пісні. лише повністю процитований наділено послідовним неточним римуванням (АБВГ), решта — перехресне (АБАБ). Повний чотиристопний амфібрахій першого та третього рядків, що започатковує заспів-широчінь думки, миттю обривають-завершують тристопні розміри вкорочених рядків: другого та четвертого.

Без назви-1

Спостережена строфічна побудова твору породжує мажорні настрої, внутрішня інтонаційно-синтаксична цезура надає “рубано”-маршового темпу сприйняття змісту.
Більше конкретно-персоніфікованою видається поезія “За Богдана гріхи” (1952) [1:110;2:44;4]. Авторка переконливо засвідчує особистісну непрощеність гетьманові тогочасних поступок російському цареві. Дорікає Б. Хмельницькому щодо подальших непередбачуваних, відтак, наслідків історичного поступу для України. Реалії — маловтішні:
Мучить доля всіх нас за Богдана гріхи
Й за любов, ту любов, що до болю.
Подальший виклад вірша — непогамовна віра:
Та ще буде колись — щезне чорна мара —
І під небом святим України
Встане дуже крута не могила—гора,
А на ній імена жертв руїни.
Чергування чотиристопного (перший, третій рядки) та тристопного (другий, четвертий рядки) анапеста прислужилося відчуттю монотонно-“заколісуючого” темпоритму прочитання. Переконує, врешті, щодо незавершеності мовленого. Віддаляє, немов, реальну здійснюваність давноомріяної перспективи самоствердження.

Без назви-2

Вірш-заклик “Заспівай ніжну пісню” (недатовано; припускаємо, писаний останнім часом) [2:46;4], наче віддзеркалює дневі вчорашньому дещо збайдужіле, безпорадне, майже неспроможне гартуватися сьогодення, закликаючи розворохобити зі сну. Посередником, першоімпульсом належить визначитися Києву:
Воскреси нашу пісню, заборонену ворогом,
В ній — історії правда і любов, і краса,
Бо у ній рідне слово, непокора козацькая
І надія на волю, і пекуча сльоза.
Малюнок метричної канви чотиривірша видається оригінальним “витвором” авторського пошуковування. Цілісність побудови рядків наче переполовинює чотиристопний анапест: поміж другою-третьою стопами “загубився” ненаголошений склад. Наявність останнього зумовлює відчуття своєрідної передиховості задля глибшого сприймання інтонаційної гами сюжету.

Без назви-3

Видрукування творчих набутків уродженців краю (на кшталт М. Потикевич-Заболотної), сподіємося, прислужиться щонайприскоренішому утвердженню національної Ідеї.

Степан Костюк

Література:
1.Потикевич-Заболотна М. Нам дуже треба жити: Спогади, вірші-пісні медсестри УПА і політв’язня. – Тернопіль: Лілея, 1996.
2.Потикевич-Заболотна М. Нескорена пісня: Пісні медсестри УПА і політв’язня. – Тернопіль: Лілея, 1997.
3.Гром’як М. І буде наша оселя — як дзвін // Українка в світі. – 1992. – № 7-9.
4.Фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Leave a Reply

Your email address will not be published.