16 липня біля меморіалу жертвам політичних репресій в Умані відбувся мітинг-реквієм, приурочений 75-им роковинам розстрілу в цьому місті в’язнів Чортківської тюрми.

Присутні згадували про події 75-річної давнини, про те, як у червні-липні 1941 року у зв’язку з наступом німецьких військ із Західних регіонів України розпочалася евакуація ув’язнених. Серед 954 в’язнів, етапованих з Чорткова до Умані, були переважно священнослужителі, науковці, письменники, композитори, вчителі, інженери, селяни, інтелігенція краю…. 123 (за іншими даними 187 осіб) в’язні були розстріляні дорогою до Умані, 767 осіб розстріляли безпосередньо в місті.
Розділити трагізм події приїхали/прийшли родичі та земляки наших замордованих краян із Чортківського, Бучацького, Монастириського, Заліщицького, Борщівського районів, уманці, керівники і депутати чортківської районної і міської рад, райдержадміністрації,  Уманський міський голова Олександр Цебрій.
Священнослужителі з “чотківської делегації” та Уманя провели спільну панахиду за жертвами Чортківської трагедії, після чого уманці та гості міста поклали вінки та квіти до меморіалу, на гранітних плитах якого викарбувані імена загиблих.

_______________________________________

ЧОРТКІВ

“Коли втікли з міста большевики місцеве населення ввійшло до тюрми і побачило тут жахливу картину: на подвір’ї тюрми, що положена за містом й оточена високим муром валялись десятки трупів, впала в око свіжа могила де знайдено дальші жертви НКВД-івського терору. При виконанні показалось, що в ямі лежало три верстви трупів. Знайдено теж цементом замуровані камери з трупами. Всіх трупів у чортківській тюрмі нараховано близько 800. Але пізнати можна було дуже мало жертв.
Вони вже находились в стані розкладу, були так помасакровані перед смертю, що їх тоді було розпізнати. Для ілюстрації, як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами вкажемо на факт, що багато трупів знайдено з повідрізуваними вухами, носами й повиколюваними очима. Нема пера, що могло б описати ті сцени, які розігрались на в’язничному подвір’ї: батьки, матері і жінки, діти, сестри і браття шаліли з болю дивлячись на варварські злочини НКВД-івських опричників, на розкладаючісь трупи сотень в’язнів, що між ними були їхні найближчі”.
Другу частину в’язнів, а це близько однієї тисячі осіб, 2 липня 1941 року московські окупанти погнали на схід. Етапування пролягло через Скалу, Кам’янець Подільський, Вінницю й Умань.

(“Українські Щоденні Вісті”, 30 липня 1941).

ЯК ГНАЛИ В’ЯЗНІВ ЧОРТКІВСЬКОЇ ТЮРМИ НА СХІД.

В’язнів великої тюрми в Чорткові вигнали большевицькі посіпаки 2 липня (це був уже другий транспорт) і погнали в напрямі на Скалу, Кам’янець Подільський, Вінницю й Умань, де їм і зробили страшний кінець. З цього величезного транспорту нещасних в’язнів, що начислював до 1.000 осіб, спаслися чудом тільки одиниці. Ось спогади одного з чудом врятованих, надруковані в газеті “Краківські Вісті”, ч. 242/397/ за 1941 рік, ст. 2:
“Нас усіх вивели з Чорткова 2 липня і стали гнати на схід. У транспорті було до 1.000 осіб, переважно молодих інтелігентних людей, вже до краю виснажених довгомісячною слідчою тюрмою з усіма її жахливими практиками. Гнали нас не тільки енкаведисти, але й озброєні цивільні, що знущалися над нами всю дорогу. А дорога ця була страшна і кривава. У велику спеку, що тоді панувала, без води, без хліба, без відпочинку гнали нас большевицькі бандити наче худобу на заріз, обставивши довкола штиками, наганами та скорострілами. Коли ми переходили попри якусь річку чи став, нас заганяли туди, а що людей палила жага, то багато пило навіть брудну, смердючу воду, від якої хворіли і падали. Таких з місця і без ніякого милосердя розстрілювали та покидали в рові”.
“Ми йшли все далі і далі, піддержуючи один одного на дусі та підтримуючи слабших фізично, хоч і найсильніші з нас ледве волокли ногами. Так перейшли ми Скалу над Збручем, потім Кам’янець на Поділлі, потім Вінницю і дійшли вкінці (19 липня) до Уманя. В останніх днях очі всіх горіли від спраги, майже всі були вже в підгорячковому стані, але, все ж усі леліяли в душі думку про те, що нам пощастить урятуватися, що наше визволення недалеко…”
“І прийшло визволення, але яке страшне, яке жахливе. Одну ніч ми відпочивали, а 20 липня душегубці стали охриплими голосами викрикувати: “Виходи по п’ять осіб!” Так п’ятками стали стягати нещасних у підвал тюрми, де під несамовите, довгогодине гудіння моторів по-звірськи вбивали одну п’ятку по одній…”

УМАНЬ

При кінці вересня ц. р. знайдено в підземеллях тюрми в м. Умані довгий і широкий підвал, вхід до якого був завалений різними речами, дровами, бочками, сміттям та землею. В цьому підвалі лежало понад 800 змасакрованих трупів, у тому числі коло 30 жіночих… Нижче подаємо список тих закатованих в Умані в’язнів, при яких знайдено якийсь документ (акт обвинувачення, присуд, військова книжечка). Таких трупів було 83. При всіх інших трупах не було ніякого документу, або якщо і був, то його годі було відчитати (трупи були вже в повному розкладі). Ось список розпізнаних в’язнів із чортківської тюрми, закатованих в Умані: 1. інж. Петро Турула, ур. в Теребовлі 1907 p., 2. Микола Квасниця, абсольвент Богословської Академії у Львові, ур. 1913 р. в Джурині, пов. Чортків, 3. Микола Сисак, абітурієнт, ур. в Джурині, 4. Федьків Зеновій з Кривенького, 5. Бережницький Омелян з Кривенького, 6. Брухаль Стефанія з Гадиньковець, 7. Білинський Віктор з Товстенького, 8. Сороківський Роман з Товстенького, 9. Величенко Микола, 10. Мастій Іван, 11. Гончар Михайло, 12. Очеретини Антін, 13. Солтис Володимир з Улашковець, 14. Ґлембіцький М., 15. Бала Осип з Коцюбинець, 16. Савицький, 17, Гончар Микола ур. 1921 p., 18. Угрин Антін, 19. Маслів Михайло, 20. Каратник Степан, 21. Колода Іван, 22. Михайлюк з Гадиньковець, 23. Маслів Антін, 24. Ковальський Ярослав, 25. Коваль… Миколаєвич з Пробіжної, 26. Гейда Дмитро, 27. Цилинський Степан, 28. Шевчук М. А., 29. Осадца Й. А., 30. Кучерський П. М., 31. Дяк Е. А., 32. Боднар І. Д., 33. Баран В. М. ур. 1921 p., 34. Литвинюк Д. П., 35. Глух І. Г., 36. Іванців Д. Ю., 37. Яремко Й. С., 38. Сороцький, 39. Хаба, 40. Гребець, 41. Домилишин, 42. Яницький, 43. Федорців, 44. Гаврилишин, 45. Гуцал Е. С., 46. Головінський Д. або О. І., 47. Олійник П. С., 48. Голодівський П. Я., 49. Мельник М. С., 50. Провальний І. П., 51. Третяк В. Я., 52. Голубович В. К., 53. Любінецький І. К., 54. Малицький Л. Я., 55. Медвідь М. Н., 56. Процьків Л. або P. C., 57. Гребенюк Е. С., 58. Скоропада П., 59. Казановський Богдан. 60. Волохатюк (Л.) А., 61. Галяс, 62. Ковяк Г. І., Манько П. А., 64. Цимбалюк М. М., 65. Загородний, 66. Царук П. Е., 67. Грегоращук П. М., 68. Сагак (Соган), 69. Марук, 70. Юркевич Євген, 71. Обнявка Павло Ілліч, 72. Диць або Гець Ілько з Золотого Потока, 73. Запорожець А. П. з Василькова, 74. Царук з Чорткова, 75. Федорович (польський документ), 76. Телепко Іван Дан. з Чорткова, 77. Михайлюк, 78. Шурґот, 79. Атаманюк, 80. Джолк, 81. Козловський, 82. Коротник, 83. Козак.

З вичислених тут 83 жертв большевицького звірства тільки тлінні останки першого в списку, а саме інж. Петра Турули, найближча рідня (жінка і брат), що шукали за ними по всій звільненій Україні, перенесли в рідну Теребовельщину і похоронили в селі Деренівці. Всі інші лежать у збірній могилі в Умані…

Leave a Reply

Your email address will not be published.