У виховний процес входять такі його важливі атрибути – праця, гра, слово, спілкування, мистецтво, усна народна творчість, фізична культура. А рисами доброго виховання, які треба прищепити дитині, виступають християнські чесноти: любов, доброта, справедливість, чесність, патріотизм.

Нині, однак, залишається актуальною проблема – кому належить пріоритет у виховному процесі: батькам чи школі? Часто звучить думка про те, що, мовляв, віддали дитину в школу, тому нехай учитель її й виховує. На мою думку, така позиція родини абсолютно хибна та шкідлива. Хто ліпше знає психіку та здібності своєї дитини? Звісно, батьки.
Вихованням дітей мусять займатися обопільно дві родини. Сімейна – батьки й родичі – та шкільна – вчителі та клас.
Найдавнішою тут є народна педагогіка, здобутки якої віками записувались у нашому фольклорі. Невичерпне багатство народної мудрості в царині виховання людей говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо на десятиліття – саджай дерево, якщо на віки – виховуй дітей». Усна народна поетична творчість чітко наголошує на важливих моментах – праці та навчання: «Ледача дитина, котрої батько не вчив», «Не збирай сину худоби, а збирай йому розум». Справжнім скарбом є прислів’я і приказки про найважливіший вектор нашого життя – виховання: “Діти як квіти: поливай, то ростимуть”; Тни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале”; “Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю”; “Оцінюють людину за її вчинками”; “На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить”; “Засиджене яйце завжди бовтун, занянчений син завжди швендяло”; “Не будь тією людиною, що догори щетиною”; “Пусти дітей на волю, сам будеш у неволі”.
Ми, батьки, у нашому вихованні часто-густо застосовуємо жорстокі, ба й садистські методи. Крики, лайки, побиття дитини – такий арсенал батьківської «турботи». А народна мудрість по-християнськи застерігає: “Хто б’є дитину, той не виховує добру людину”; “Боги й діти живуть там, де їх хвалять”; “Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш”; “Добрий приклад кращий за сто слів”; “Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів”; “Жорстокість породжує тупість і дурість”.
Наші діти є й лишаться за складом свого характеру, здібностей, ментальності такими, якими народилися, а головно, з нашими генами: “Яке коріння — таке й насіння”; “Мудрим ніхто не родиться”; “Мудрим ніхто не вродився, а розуму навчився”; “Дитя — що тісто: як замісив, так і виросло”; “Яке дерево, такі й квіти, які батьки, такі і їхні діти”.
Найважливішим орієнтиром у вихованні дитини є родинне: “Хто батьків шанує, той вовіки не загине”; “Дружна сім’я гори зрушить”; “Без сім’ї й без роду — хоч з мосту та в воду”; “Нема цвіту білішого над ожиноньку, нема роду милішого над дружиноньку”; “В хаті жінка три куги держить, чоловік — четвертий”; “Жінка для світу, теща для привіту, матінка рідна краще всього світу”; “На красиву жінку приємно дивитися, а з розумною добре жити”; “Чоловік без жінки — як без розуму”; “До людей — по розум, до матері — по серце”; “Молитва матері з дна моря рятує”; “Хто матір забуває, того Бог карає”; “Діти — не поле засіяне, їх треба доглядати”; “Умів дітей родити, умій І навчити”; “Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю”.
Не дивно, що моральне виховання передує всім іншим: “Любов, як перстень, — не має кінця”; “Щастя той здобуває, хто в праці розуму набуває”; “Мораль чиста — краще всякого намиста”; “Гідність людини визначається її вчинками”; “Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога”; “Догоджай не людям, а совісті своїй”; “Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає”; “Хто честі не має, ані сто кувачів йому не прикує”; “Не місце людину красить, а людина — місце”.
Навчанню дитини ми повинні приділяти, після морального виховання, дуже багато уваги. Тут перед вести мусить школа, вчитель. Зараз життя, його виклики вимагають від людини на кожному кроці бути не лише мудрою, але й розумною: “Голова без розуму, як ліхтар без свічки”; “Свій розум — цар у голові”; “У кого розум — у того й щастя”; “Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці”; “Не краса красить, а розум”; “По одягу зустрічають, по розуму проводжають”; “На свій розум надійся, та й за чужий тримайся”; “Золото без розуму — сміття”; “Наука для людини — як сонце для життя”; “Де більше науки, там менше муки”; “Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає”; “Талановитими людьми стають лише у праці”; “Хто закінчує вчитися, той перестає жити”.
Тому фольклор із таким пієтетом ставиться до особи вчителя, лікаря душ людських: “Священна праця вчителя — щоденна”; “Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати;” “Вчителя й дерево пізнають з плодів”; “Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне”; “Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата;” “Учитель — добра і розуму повелитель”; “Щоб учителем стати, треба щире серце мати”.
Чимало приказок і прислів’їв дійшло до нас про трудове, естетичне й фізичне виховання: “Коріння праці гірке, але плоди — солодкі”; “Умій працювати й помічників добирати”; “Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”; “У праці — краса людини”; “Землю прикрашає сонце, а людину — праця”; “Без роботи — ані хліба, ані хати, ніде і води взяти”; “Весна гарна квітами, людина характером”; “Краса людини — в красі характеру”; “Без здоров’я немає щастя”; “Найбільше багатство в світі — то здоров’я”; “Здоров’я людини — багатство країни”; “Як дитина бігає і грається, то й здоров’я усміхається”; “Розпусник гуляє — гнилу душу має”; “Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє”; “У здоровому тілі — здоровий дух”.
Отож, настійно, вперто, по-Божому виховуймо наших дітей: Богові на славу, Україні на щастя, собі на радість.

Зиновій Бичко, член НСЖУ

2 Responses

  1. Богдан Дячишин

    Дитину (дорослих також) потрібно навчити любити й думати, все інше здобувається важкою щоденною працею: «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей» (Кен Робінсон і Лу Ароніка, «Школа майбутнього…»).

    Відповіcти
  2. Богдан Дячишин

    Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом, громадою і власною совістю – будьмо чесні перед собою, послуговуймося мудрістю, читаймо дітям те, що й нам цікаве, шукаймо дітям (і собі!) потрібну книжку, будьмо мудрими. Бо «Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті» (Екклезіаст 7:19). Всім відома істина, що де розум – там і сила. Мислячі, духовні люди здатні змінювати світ на краще… Який же вихід із лабіринту невігластва, ширення думок до заохочення читання, щоб діти пізнавали розмаїття навколишнього світу не з екранів комп’ютерів і ТВ?.. Доконаний факт, що література є засобом художнього пізнання світу. Вихід із лабіринту, з небуття душі і серця – у слові, а слово – у книжці. Люди поєднані своїми думками з ноосферою Всесвіту, в якому всі процеси протікають автоматично. Від людини вимагається єдине, щоб в одному із елементів Всесвіту, який ми називаємо Земля, не порушувалася рівновага, передовсім у духовному сегменті її мешканців (буттєвий цілком залежить від першого – духовного) – це і є пошуком істини людського буття, щоб через дорогу до себе, свого «Я» налагодити гармонію співжиття із навколишнім живим і, немовби, мертвим світом… Мислителі, письменники з давнини роздумували про те, що «Природні бажання мають свої межі…; блуд – нескінченний» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія»), а в іншій книзі читаємо: «Немає у світі природи аж такої святості, на яку б не посягнув нечистивець. Але божественне не перестане бути так само недосяжно високим…» (Сенека, «Діалоги»).
    А що ж далі? Почнімо з виховання дорослих!!!

    Відповіcти

Leave a Reply

Your email address will not be published.