Певно, не знайдеться в Україні жодного автора, хто міг би похвалитися презентацією своєї книги на вершині Говерли. А нинішній ювіляр, який саме сьогодні відзначає щасливих 70 літ, Роман Киселюк, – може.

Минулого року 24 серпня, під час щорічного сходження на найвищу вершину держави, у вузькому письменницькому колі ми передавали із руку у руки сигнальний примірник книги «Звізди» (Брустурів: Дискурсус. – 2017. – 144 с.) і говорили про творчість, про високі матерії, про життя-буття та про автора Романа Киселюка, який, крім усього іншого, є нашим постійним провідником у горах. Звичайно, найбільш ознайомлений із книгою на той час був Євген Баран – голова Івано-Франківської обласної письменницької організації, до якої входить Роман. Він і був першим промовцем та модератором. «Це один із шугайстерів карпатського поетичного слова, сказав Євген Михайлович. І продовжив. – Людина завжди відкрита до людей і до літератури. Не дивлячись на такий поважний вік, він готовий експериментувати і готовий відкривати нові горизонти українського поетичного слова. Один із найнадійніших провідників у горах, а як літератор – один із найщиріших і найголосистіших поетів сучасності. Він – як вічна дитина – не втратив здатності дивуватися і радіти світові.»
Оригінальні думки висловили про провідника (а Сашко Букатюк усе це записав на диктофон) Анатолій Кичинський, Олександр Косенко, Василь Шкурган… А Таню П’янкову найбільше вразило те, що Роман першу делегацію на Говерлу повів у 11 років. А тепер він водить людей у гори десятки разів на рік. Вона сформулювала свої враження так: «Чоловік не Мойсей, бо той лише сорок років нарід водив, а Роман водить вже більше п’ятдесяти. Не Сусанін, бо той, кажуть, одних завести завів, а там віддав на волю Божу. Не Магомет, бо до Магомета гора не йде, а Киселюку вклоняється і покірно підставляє хребет.»
Сама ж книга складається з двох розділів. Перший – це п’ятнадцять новел, сповнених сконцентрованої любові до людей та природи, опоетизованої народної мудрості та щемливої безпосередності. А ще у творах, ніби краплі крові на простреленій москалем дитячій сорочині, яскравіють дрібки історичної пам’яті. Є у цих новелах щось стефаниківське, є щось від майстра короткої прози Василя Портяка, є щось від Федора Потушняка… Але загалом, це своя манера, свій стиль, дозрілий, як чорниця на полонині, соковитий і смачний.
Другу, більшу частину книги, складають «Гуцульські приповідки, примівки, прокльони», які автор збирав 50 літ. Саме вони, як на мене, і є тими звіздами, на які варто дивитися кожної ночі. Навіть тоді, коли «гроза шаркає, єк худий по сходах». Присвятив Роман Михайлович «Приповідки…» своєму життєвому вчителю Михайлові Миколайовичу Клапчуку. А ми присвячуємо сьогодні всі свої величальні промови і тости чудовому чоловікові, унікальному знавцю гір та людей, традицій та звізд – Романові Киселюку. На многая і благая літ, друже!

Василь КУЗАН


.

1

P70622-132825

P70622-134157

Leave a Reply

Your email address will not be published.