Книга щоденникових медитацій та афоризмів “Говорить Євген Баран”, що вийшла у 2018 році у видавництві “Золота Пектораль”, уже з перших сторінок дає зрозуміти, що буде така ж відкрита розмова з власною душею, як і “Недописана книга” та “Недописана книга. Частина инча”.

Це свіжі настроєві сентенції стосовно історії літератури, суспільно-політичного сьогодення, діалог з власним родом. Позачасовий діалог, адже одного травня сталося те невідворотне, що поділило життя (а отже, і світогляд) на періоди: до і після втрати батьків.
“Інколи я дивуюся, що записав те чи інше міркування, яке спеціально не обдумував, а пізніше ніколи не можу повторити. Міркування вели себе норовливо, бо формувалися так, що теж дивувався, не зовсім хотів те казати, або зовсім не хотів того говорити. Тому оцю книжечку, спонтанну, як і попередні, називаю “Говорить Євген Баран”, бо я озвучую ті думки, які приходять і я встигаю їх впіймати у сіті слова. Багато не встигаю. Інколи лінуюся. Але все-таки пишу “, – каже автор книги у передньому слові.
Це відкрита книга, яка говорить направці. Вказує: дивися, є такі пороги, перейшовши які, хлопці перестають бути юнцями, а ще інші стають вільними, відростивши бороди. Межі (будь то сумнів, совість чи дистанція) – кривавлять. І треба ще знайти такі, які не ранять, до них треба дійти.
– “Тільки той, хто втратив, вірить. Я знаю, Ви вірите…”;
– “Віруючих в імперію завжди знищують першими. Знищує імперія…
– “Оперуємо поняттям “масова культура”. Масовими можуть бути спротив, хаос, безлад. Культура – завжди індивідуальний Чин.”..
– “Жодна книжка не здатна відтворити людське життя”…
– “Колись я думав, що багато поїздок вибивають з ритму і не дають працювати. А коли ти їздиш по роботі, яка внутрішньо тебе виповнює, тоді розумієш, що рух не відволікає, а гармоніює індивідуальний ритм із громадською потребою”…
Якби переносити сенсорні відтінки, які зародилися від прочитання цієї книги, з однієї площини та в іншу, то вона на смак як істина – солона. як мимовільна сльоза, яка зродилася не з емоції, а з усвідомлення. Чогось засадничого, бо правда в кожного своя, істина ж – одна.

Іванна Стеф`юк, член Національної спілки письменників України

Leave a Reply

Your email address will not be published.