Свіча під небом грозовим. Підготовка текстів, упорядкування, загальна редакція – Олесь Дяк. – Дрогобич: Коло, 2018. – 188 с.

Після проголошення незалежності України уголос заговорили про те, що тоталітарна система небажанням розуміти закони літературної справедливості знівелювала поняття громадянськості у поезії. Може, і вдалося би тоді позбутися сумнівного «надбання». Але захирілого коника антиукраїнського штибу почали підгодовувати римованою патріотикою доморощені графомани. Вони ще й погрожували «найлютішими карами небесними» кожному, хто спробує дорікати їм.
Тому й сумнівалися в тому, що конкурс патріотичної поезії, за результатами якого визначилися лауреати обласної літературної (зі статусом всеукраїнської) премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди, змінить не радісне становище. Помилялися! Час показав, що творче змагання, спроможне перепинити пустопорожній потік словес і явити громаді щось вартісне. Адже серед тих, хто удостоєний відзнаки, відомі у літературному світі Любов Проць, Антонія Цвід, Світлана Антонишин, Богдан Чепурко…Тай у журі премії є чимало знаних літераторів: Олесь Дяк, Богдан Смоляк, Петро Шкраб’юк, Левко Різник. На нашу думку, помітне значення має і те, що конкурсанти «не варилися у своєму соку». Себто вони пішли до поціновувачів слова антологією, про яку уже писали у деяких виданях. Не могли не порадувати нас і повідомлення про презентації цього видання в різних куточках нашої держави.
І ось перед нами – «Свіча під небом грозовим». Це друга антологія з цієї серії, і, важаємо, що вона закономірно поставила запитання: чи ліпша вона, а чи просто повторює старий тематичний політ в іншій інтерпретації, бо автори є іншими. Як кажуть, цікавість висловлена прямою мовою, тому й спробуємо без еківоків відповісти. Отже, нова антологія тематично продовжуючи першу, вивищується над нею. Насамперед збільшенням образності мислення в одному тематичному пласті. Розуміємо, звісно, що це питання може трактуватися неоднозначно, та пишемо про те, що думаємо і не бачимо потреби щось змінювати у своїх оцінках комусь на догоду…
І, очевидно, варто почати з одного твердження. Патріотична поезія не впливала б гіпнотично на її сприймання, якби версифікатори не молилися «яскравості» метафори: «Птахи пір’їнами змальовують надії» (Світлана Антонишин), «Серце в кожушину одяглося» (Анна Космач), «Промінь мене торкнув» (Тетяна Коломійченко), «Обпечена пісня згорнулася в горлі» (Антоніна Листопад). Можна, либонь, нанизувати метафори одна на одну, наче разки намиста. Бо їх у виданні, слава Богу, є чимало: «Коса заснула на косинці» (Василь Місевич), «Праістина зиркне очима» (Антоніна Листопад), «Проводжають поглядом хрести» (Світлана Антонишин).
Антологію також прикрашають неординарні порівняння: «Пахне злиднями день, мов дешева взуттєва паста» (Світлана Антонишин), «Стукає дощ, як ворог» (Тетяна Коломійченко), «Плачуть веснянки, наче дівчата» (Антоніна Листопад), «Чорна ніч, як волосся гуцулки» (Василь Місевич), «Твої переконання підскакують, мов змії» (Роман Киселюк), «Вони (рими – прим. авторів) строго в строю, як військо» (Анна Космач).
Але розповідь про слововираження в антології була б неповною, якщо оминути питання про образи у буквовиявах поетів. Про «слово смереки» думає Василь Місевич. А ще у нього можемо відшукати «білу скатерть снігу». «Макові землетруси» відлунюють у віршах Антоніни Листопад. Вона не приховує і того, що її закрутило «колесо війни». В Романа Киселюка побутують такі цікавинки, як: «оскоми сіль» «дженджуристий дощ», «тайнопис часу», «шепіт дерев», «лампада честі». Осяює вірш Анни Космач. У неї ж бачимо «аплікацію вини» та «вакханалію сліз». Образні висловлювання супроводжують чи не кожен вірш Світлани Антонишин: «спіралі біди», «зерня меду», «мантри снів», «сині сади», «спечалені образи». А от у текстах Тетяни Коломійченко їх ще недостатньо, хоч цікавинки теж надибуємо: «ранок щастя», «сліди мрій», «сувій брехні»… Слід, безперечно, звернути увагу і на слововживання, гадаємо, що читання є архіважливим. Чому? Якщо літератор цурається гри слів, то він не може одягати на себе версифікаторський мундир, застебнувши всі гудзики літературного етикету. Та й не можемо забувати про єдність тематичного пласту, яка сама собою диктує словошукання. Чи не тому не дивуємося, що нерідко автори показують своє тяжіння до неологізмів та пестливих слів? Скажімо, в Антоніни Листопад знаходимо «мироточиво», «праманівці», «сеструня». Несподівані слівця пропонує Роман Киселюк: «оплавок», «оторочка», «поломи». Тішать і спроби Анни Космач відшукати свою стежину на материку слова за рахунок словотворів: «вборонити», «байдужжя», «бідянка», «потемок», «мамка». До словесного дивовижжя вдається і Світлана Антонишин: «ябко», «стодавня». Виражальність досягається і тим, як поети оспівують тему власних богошукань, назвемо це й одним з відшукань патріотичної поезії, хоч з таким самим успіхом можна говорити про філософське начало у ліриці. «Рубікон – то не річка – вина на дорозі до Божого суду» (Світлана Антонишин), «Ми діти держави від Бога» (Анна Космач), «В тобі Христос озвався» (Роман Киселюк), «Життя мов блискавка від Бога» (Тетяна Коломійченко), «Усе з Господньої Руки» (Антоніна Листопад), «Тече сльоза очима Бога» (Василь Місевич).
Картину неповторності патріотичної лірики створюють пейзажі. «Росами осінь дуже багата», — так вважає Тетяна Коломійченко, у неї ж «небо громами стріляло». «Неба міського яскраву корону» бачить Роман Киселюк. А Анна Космач зорить, «як б’ється хвиля бурхлива». Василь Місевич уздрів, як «ніч пряде густу пітьму». І зовсім не дивується, що від цього «тремтить повітря, зірка плаче». Цікаві доторки до пейзажності знаходимо й в добірці лірики Антоніни Листопад: «І полинами пахне в груди обпалений назавжди степ». Приклади неперебутніх пейзажів є також у ліриці Світлани Антонишин. «Той темний, темний, темний листопад. Чи падолист, чи просто передзим’я… День визирнув і повернув назад». Коли вчитатися в словесні малюнки останньої, то можна помітити, що у деяких з них авторка фіксує трагедійність розуміння, себто бачимо словесну жорсткуватість у жіночому виконанні, своєрідність? Але вона не є єдиною у творчому арсеналі. Трагедійні мотиви переплітаються з оптимізмом та романтизмом. Доплюсуємо сюди і те, що пейзажі Світлани Антонишин не мають регіональної прив’язки. Цього не скажеш про вірші Анни Космач, Василя Місевича, Тетяни Коломійченко.
Адже не тільки на цьому слід акцентувати, коли говорити про виражальність сторінки антології і, зауважимо, різноформ’я в інтерпретації версифікаторів. Приміром, Світлана Антонишин, Василь Місевич, Тетяна Коломійченко тяжіють до традиційних слововиявів. Не думаємо, що це може бути якимось докором авторам. Адже суть полягає не у системі римування, а у свіжості думок, які сповідує вірш: «Хати застигли, бо злякались раю» (Світлана Антонишин), «У вікнах тихо біла днина гасне» (Василь Місевич).
Підемо далі, мовлячи про поетичне різноформ’я. На нашу думку, поетика творів Романа Киселюка є близькою до сучасного постмодернізму, бо автор зумисно «забуває» про розділові знаки та прописні літери. Але за цією зримою оболонкою є і незримість. Віршар прагне до опоетизування сучасних реалій: «Снігів гротеск до сказу на позір сполотнілий», «Із відчаю утрат зіткати б гобелен». Але не все є таким однозначним, як того, напевно, хотів би поет. Досвід прожитих літ нерідко господарює у строфах. «Душі запал остуджуєш підрізаністю крил», «Відщипую себе щоденно по шматочках». Отже, осучаснення мислення (молодість духу) та погляд на усе з верховин пережитого, злиті воєдино?
Ще два моменти, які потребують уваги. Анна Космач запропонувала фрагменти оди-реквієму «Я стужився по дому», присвяченої Степанові Бандері. Звичайно, це право автора «одягати» твір у шати літературної форми. Але нам, здається, що у даному випадку є підстави стверджувати, що перед нами постала своєрідна поема-цикл. Об’ємність поетичного мислення є характерною і для Світлани Антонишин, про що говорять вже назви циклів «Форте-піано», «Імпровізація усмішки», «Абсурдні ляльки», «Незримі діалоги».
Розмову про патріотичнісь поезій в цій антології продовжимо ще в одному ракурсі. Цей тематичний пласт нагадує дерево з багатьма гілками. І кожна з них плодоносить по-своєму. Зокрема, з багатьох творів чітко видно, що автори співають пеани землі, яка стала рідною для них. Антоніна Листопад належить до тих, кого болить тема зрусифікованого Донбасу, на якому точиться війна. Устремління українців степової частини нашої держави – тема творів Тетяни Коломійченко. А Василя Місевича та Анну Космач надихають рідні Карпати. Та попри регіональність цього плану недоречною буде мова про нерегіональність почувань. Бо те, про що вони пишуть, немає жодного доторку до географічних вимірів: «Усі кольори – на часі, Між райдугою – дитина», «А маки цвітуть… в Донбасі. Щоденно. І щогодини!» (Антоніна Листопад). «За дальній ліс, аж за Карпати / пливе кудись Чумацький Віз. Його старенькі коліщата / риплять в потугах. Ще живі» (Василь Місевич).
Антологію, очевидно, слід вважати опоетизованим підручником історії. «Вірую в славу козацьку колись» (Тетяна Коломійченко), «Прокинься, повстанцю Вкраїнський, і глянь: і шукаємо нині загублені стебла» (Антоніна Листопад), «Дух ОУН не погас. Ворог не зломить нас!» (Анна Космач). Поети також прагнуть по-своєму реагувати на виклики сьогочасності: «І в беззоряну ніч приколисує ревний стогін Ледь живих босоніжок і «дайте помру» чобіт… Люди – в чергу! – здають до майстерні свої дороги. Україно, скажи, де залишиться їхній слід?!» (Світлана Антонишин), «Скрізь крокують за нами біди. Виживаємо, хто як може» (Тетяна Коломійченко), «Мене і вас вже продано давно. А я живу політикам не вірю» (Василь Місевич), Скажіть, будь ласка, — чи знайдеться хоч один літератор, який би не переймався болючістю проблем? Та в тому чи іншому вигляді відголосся замешкає в творах, бо по-іншому бути не може. Вірші– пам’ять про те, що невигойним болем пронизує душу. Версифікаторів і досі надихають герої Небесної Сотні. «Аж терпнуть чуття у тривозі. Аж віття тремтить, як пір’їна, Стою і вглядаюсь… О Боже – Заплакані очі Вкраїни» (Василь Місевич), «Жовто-блакитні весни – як весла. А на човнах – наша Вічна Сторожа. – А твоя сотня – Військо небесне. А твоя сотня – Янголи Божі» (Антоніна Листопад).
«Свіча під небом грозовим» – вглиблення учасників творчого конкурсу у героїзм українських оборонців, які мужньо протистоять російським агресорам на східних рубежах нашої держави. «Відгриміло. Останній день літа заснув. Пишіть… Я – біль! Я криваво постелене ложе». «Відлітають каштани, і плачуть у небі мужі. Не відсохла рука… Але то вже дрібниці, мій Боже!» (Світлана Антонишин), «Чотири сини не прийдуть уже із війни» (Анна Космач), «Та лізе ворог в нашу душу, до болю б’є її живу» (Тетяна Коломійченко), «Тільки стало більше одноногих, одноруких хлопчиків у нас» (Василь Місевич), «Як вас від кулі закрити? Час коляди не минув. Хлопчики, хлопчики. Діти!.. Мати іде на війну» (Антоніна Листопад).
…Та сумніваємося, що цим переліком можна обмежити тематичний обрій патріотичної поезії. Скажімо, ми сюди зарахували б і вірші з яскравими культорологічними акцентами. Тим паче, що їх є чимало в антології. Приміром, у Світлани Антонишин є тексти, епіграфами до яких стали рядки з віршів Тараса Шевченка, Марина Сореску, Дмитра Кременя, Ігоря Павлюка, Тамари Севернюк. Творчість геніального Кобзаря спонукає братися за перо Василя Місевича та Антоніну Листопад. Час від часу у текстах Світлани Антонишин і Романа Киселюка зринають фігури Прометея, Сізіфа, Горація. Чи доречні вони? Впевнені, що так. Бо аналогії із промайнулим допомагають ліпше збагнути сьогоднішній день.
…А завершимо наші роздуми над антологією ще одним пасажем. Доцільним, звісно,з нашої точки зору. Так от. На сторінках книги знайшлося місце і ліриці з інтимним сегментом. «Рука в руці… І тінь ночей. І небокраю – синя жменя» (Василь Місевич), «Твій образ невпізнанний в віки перекажіть» (Роман Киселюк). Любовна пісня і патріотика? Щось невластиве для теми? Ніскілечки! Якщо вираження громадянської позиції не впливатиме на нові зблиски інтимності, то чи варто взагалі молитися патріотичності поезії? Чи не варто тоді пригадати рядки Світлани Антонишин з цього збірника про те, що «летять у вирій стомлені шляхи», полетіти разом із ними ?

Олег Василишин,
кандидат філологічних наук

Ігор Фарина,
письменник

Leave a Reply

Your email address will not be published.