Краса карпатського краю, династії мистецьких дарувань, на які така щедра наша Гуцульщина, полюбилися Любомиру  Орестовичу  Макару. Тут він знайшов багато такого, що плекало і його юнацькі роки, бо народився хлопець в селі Гончарівці на Тернопільщині. Назву селу дало ремесло, яким тут займалися цілими поколіннями. Тут багаті поклади якісної глини, яка годиться для гончарних справ. На жаль, це мистецтво в Гончарівці відходить у минуле, адже людей, які ним займаються, залишилося одиниці.

33-річний Любомир Макар поки що єдиний з молодшого гончарівського покоління, який не просто успадкував премудрості  місцевих гончарів, але й  став вправним майстром, що поєднує давні традиції із сучасними тенденціями.

У дитинстві хлопець і гадки не мав, що стане гончарем, хоча цим ремеслом свого часу займався його дід і  мамин брат Іван Вдовин.

Утім Любомир вирішив обрати татову стезю. Хлопчина змалку тягнувся до живопису і мріяв бути схожим на свого батька Ореста — знаного в монастириському краї художника. В 1992-2001-х роках  навчався у Гончарівській ЗОШ I-II ступенів. Після її закінчення вступив у Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва (2001-2005 рр.), де на відділенні кераміки опановував основи гончарства. Тут він набував професійних знань. Викладачі сприяли обдарованому юнакові розкривати своє природне покликання, спрямовували його  дальший розвиток і професійне формування.

«Мене так захопило це ремесло, що я присвячував йому весь вільний час. Як тільки закінчувалися заняття, одразу йшов у майстерню, а у вихідні пізнавав таємниці гончарного мистецтва у свого дядька в Гончарівці», — розповідає художник.

Талант Любомира викристалізувався через успадкування генетичної пам’яті свого прадавнього гончарного роду, мистецький дух  у рідному домі,  добру науку дідуся, бабусі, батька, маминого брата Івана Вдовиного, який своєю гончарною справою вже не одне десятиліття славить Гончарівку.

Чимало давали Л.Макару також зустрічі й розмови з провідними сільськими майстрами, відвідини їхніх домашніх майстерень, спостережливий огляд.

Прагнення Любомира до знань, бажання професійного самовдосконалення спонукали його після училища закінчити два вищі навчальні заклади: Косівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (2005-2007) та Львівську Національну академію мистецтв (2007-2009, факультет декоративно-прикладного мистецтва).

А поміж тим на канікулах разом із батьком виготовляв гранітні пам’ятники та працював майстром кераміки на заводі будівельних матеріалів у Монастирській. Тоді ж разом із місцевим художником Ігорем Куриляком розвивав у місті художню студію «Палітра», якою тепер керує молодший брат Вадим.

Після закінчення Львівської  НАМ у 2009 році Любомир Макара став працювати  викладачем Косівського ІПДМ, на кафедрі образотворчого мис-тецтва та академічних дисциплін він викладає рисунок, живопис та скульптуру, а віднедавна є завідувачем відділу академічних дисциплін цієї ж кафедри.

Уже з перших днів викладацької роботи Любомир Орестович зрозумів, якими нелегкими є обов’язки вчителя і наставника мистецької молоді, але він знайшов підхід до юного студентського покоління. Уміє організувати сприятливий клімат в аудиторії, прагне викликати у студентів упевненість у своїх силах, виховує наполегливість у роботі, силу волі. Йому властива висока культура взаємин, вимогливість до себе й учнів, цілеспрямованість у творчих пошуках.

Гончарним ремеслом Любомир Макар займається у власній  майстерні «Черепок», яку заснував ще  у 2008 році в Косові.

Тут художник-кераміст проводить майстер-класи із гончарства. У таких  уроках майстерності  участь беруть переважно діти, проте є й дорослі. У гончарні вони спостерігають, як під руками умільця шматок глини то набирає форми чашки, то перетворюється у глечик, а потім знову стає горнятком. Форма змінюється щосекунди — гончар шукає ту, котра відповідає його задуму. Цікаво, що за заготовленим шматком глини Любомир може визначити висоту і товщину майбутнього виробу. Але кераміку все-таки творить душа майстра, яка й дарує їй загадковий блиск.

«Найголовніше, що дає людині уміння працювати на гончарному крузі, — це душевна рівновага, така, в якій перебуває глиняний посуд, що виростає на ваших очах з простого шматка глини», — зазначає  Любомир.

Усе обладнання для кераміки — гончарне коло, електричну піч, верстати — він  майструє власноруч. Глину для своїх шедеврів раніше привозив із Гончарівки. Її заготовляв двоюрідний брат Любомира Володимир. Тепер матеріал для своїх творінь замовляє у Слов’янську. Саме тут, за словами майстра, найкращі поклади глини в Європі.

Гончар у своїй роботі задіює чотири стихії — землю, воду, повітря та вогонь. Здається все просто: взяти глину, розчинити у воді, виліпити, висушити на повітрі та обпалити у вогні. Але це не так, говорить майстер. Як і художники, які в портретах зображують самих себе, гончарі в своїх виробах передають свій характер, свою натуру. Гончарі — це неквапливі, спокійні, усміхнені й добрі люди. Гончарство — єдине ремесло, де руки майстра безпосередньо стикаються з матеріалом. Продукція є своєрідним продовженням рук людини. Майстерність починається тоді, коли є діалог між людиною і глиною. Матеріал не можна змусити підкорятися, потрібно відчувати його, вловити його дихання. З глиною треба подружитися, бо вона — жива,  усе відчуває, продовжує умілець. Тому до роботи завжди слід братися лише з гарним настроєм, щоб передати майбутньому виробу позитивну енергетику.

Блискуче володіючи матеріалом, технологічними знаннями, композиційними рішеннями, за десять років у гончарстві він зі своїх рук пустив у світ тисячі виробів — макітер, мисок, глечиків, горнят, чанашниць, баняків, кльошів та нині популярних кеців–сковорідок, відомих не тільки в Україні, але й  за її межами:  в Польщі, Франції, Іспанії, Італії…  Поєднуючи точіння з ліпленням, Л.Макар створює унікальні, притаманні лише  йому форми керамічних виробів. Це ті характерні професійні риси художника, що підкреслюють авторський почерк та вирізняють з-поміж інших керамістів.

Творча фантазія  Любомира Макара не має меж. Щира душа, багата творча уява відчуваються у кожному витворі його рук, душі і серця. Він продукує  вироби, жодного разу не повторивши їх. Вони  прості й  водночас сповнені душевним теплом.

Приємно, що гончарна справа до душі дружині Любомира — Мар’яні. Подружжя весь час  працює  разом.  Можна сказати, що вони знайшли одне одного і поєдналися  у творчості. Вони і своїй донечці прищеплюють любов до мистецтва, тому Анастасія  малює і ліпить на свій задум, а в майбутньому, дай Боже, продовжить татову справу і не дасть зникнути гончарному мис-тецтву.

Талант у Любомира проявляється і в інших видах мистецтва. Займається живописом, станковою та монументальною скульптурою.

Його  улюблений жанр — скульптурний портрет, що знайшло своє втілення у меморіальних пам’ятках і рельєфах, зокрема, рельєфі для екстер’єру каплиці с. Стрільче Городенківського району; рельєфі на сакральну тематику для фасаду приватного будинку с. Залуччя Коломийського району; жіночому портреті для меморіальної стели в м. Івано-Франківську;  жіночому портреті у рельєфі для меморіальної стели  у м. Косові ; меморіальній дошці Оксані Затварській, заслуженій артистці України (у співавторстві з В.Дуткою, фасад школи смт. Яблунова); реставрації статуї Спасителя в м. Коломиї (200 х 100);

А ще Любомир Макар бере участь у міжнародних студентських гончарських пленерах, демонструє свої вироби на фестивалях «Лудинє»  в Косові (2011-2018 рр.), на Всеукраїнському фестивалі «Лемківська ватра» (2017р.). Про нього і його творчість схвально відгукнулася  тернопільська газета «Сільський господар плюс».

У роботах Л. Макара відчуваються глибокі знання менталітету місцевих жителів, зблискує народний гумор та виявляє себе бездоганне володіння технікою. Тому його речі легко впізнати серед гуцульського розмаїття. І хоч мешкає умілець на Косівщині, він добре пам’ятає місце і час, де черпав ази свого улюбленого заняття, і ніколи не перестає називати себе гончарем із Гончарівки.

Марія  ПОРОХ,

м. Косів

Про автора:  Марія  Порох — автор статей в періодичній пресі про відомих людей Гуцульщини. Народилася  31 серпня 1955 року в смт. Заболотові  Снятинського району Івано-Франківської області, в сім’ї робітника. Медсестра фізіотерапевтичного відділення Косівської ЦРЛ.

Друкуватись почала з 1972 року в газетах «Прикарпатська правда» (м. Івано-Франківськ), «Радянська Гуцульщина» (м. Косів), «Медицинская газета» (м. Київ), «Гуцульський край» (м. Косів), «Думка» (м. Косів), «Слово Просвіти» (м. Київ); в журналах «Гуцули і Гуцульщина», «Народне мистецтво»(м. Київ), «Німчич» (м. Вижниця), «Гражда» (м. Львів), «Перевал» (м. Івано-Франківськ).

 

 Порох М. Любомир Макар — продовжувач гончарського покоління /

М.Порох // Німчич [Вижниця]. — 2018. — С.160-163.

 Порох М. Магія гончарного кола / М. Порох // Гражда [Львів]. — 2018. — №1/43. — С.68-70.

Порох М. Любомир Макар — продовжувач гончарського покоління /

М.Порох // Гарний настрій [Рівне]. — 2020. —  4 березня — №1(108) — С.7-9. 

27500

2959521

Leave a Reply

Your email address will not be published.