Б.Теленько “Соловецький мартиролог Поділля”. — Кам’янець-Подільський: ПП “Медобори-2006”. 2017, -516 с.

Географічно і за віковими ознаками (народився у 1958-ому) не належу до того покоління, долю якого зачепив лютий помах хижого крила сталінських репресій 30-х років минулого століття. Але вважаю своїм обов’язком робити болісні (для душі) кроки допізнання правди про той непростий час, бо мусить серце вглиблюватися в історію рідного краю.
Тому й не залишилося для мене непоміченою книга “Соловецький мартиролог Поділля” Богдана Теленька. Та не тільки тема видання привернула увагу. Понад чотири десятиліття постійного зацікавлення поліграфічною продукцією виробив у собі звичку оцінювати її крізь призму високопрофесійності авторів до її створення. Розумію, що тут можна говорити про певну смаковість підходу. Але ми звикли до того, що успішно виконує ту чи іншу роботу тільки професіонал. Чи лікар, чи музикант, чи сантехнік. Чому ж цього не кажемо тоді, коли мовимо про книгу? Професійність. Лише професійність. І маю на увазі не фах автора, а рівень видання.
Якщо з цієї точки зору оцінювати видання подоляка, то (на мою думку, звісно) все гаразд. Відчувається, що автор сповідує правдивість і професіоналізм, що ще більше приваблює до творіння й рецензент, зрозуміло, передусім говоритиме про ці аспекти. Переконаний, що лишень такий підхід має право на існування. Хто і що там не просторікував би, погоджуся тільки з тим, що можуть мирно співіснувати деякі нюансики оцінювання. Але це — сущі дрібниці у порівнянні з тим, що автор чекає на чесну думку читачів, а не похвальби, від якої віє холоднющою нещирістю.
Отже, першоплановість правдивості. Тут, зокрема, згадаємо про факт, який дозволяє подивитися на ситуацію з несподіваного боку, адже “Соловецький мартиролог Поділля” не має аналогів в Україні. Вперше під однією обкладинкою зібрано відомості про людей з одного регіону держави, котрі стали жертвами репресій “кремлівського горця супроти українського народу”.
Цілком логічним було б припустити, що створення своєрідного соловецького мартирологу мала б започаткувати столиця, інтелектуальні та видавничі потуги котрої значно більші, ніж у Хмельниччини. Але маємо те, що маємо: тепер, як кажуть, нехай кияни беруть приклад. Невипадково акцентуюся на цьому. Продовження є доконче необхідним. І не тільки для жителів столичного регіону. Варто, напевно прилучитися й зацікавленим особам з інших областей держави. Впевнений, що чимало таємниць ще приховують ці архіви, коли згадаємо про Одещину, Полтавщину чи Сумщину, на чому наголошує і автор цього першого мартиролога жертв Біломору з хмельницького Поділля… Архіважливо (як на мене) це — з двох причин. По-перше, процес декомунізації з усе більшою гостротою ставить питання про необхідність припадання громади до джерел правдивості історії. Але де вони, з сумом констатуємо, що їх ще недостатньо. І книга подолянина Богдана Теленька є однією з тих, котрі заповнюють цю прогалину. По-друге, з кожним роком все менше є тих, через душі яких лиховісно промчалася репресивна машина, а їх спогадання (на жаль!) так і залишилися незаписаними. Та й архіви не завжди дають відповіді на питання, які цікавлять багатьох. І нерідко — з політичних мотивів.
Зверну з цього приводу увагу на один момент. Вже на обкладинці книги зазначено, що для її створення використано матеріали секретних архівів ФСБ Росії. Держави, яка приховує правду і боїться її оприлюднення, наче грішник смоли пекельної й недолугим кадебістським розумом усвідомлює, що відкриття таємного означатиме політичну смерть імперських ідеологів. І очевидно, має рацію у передмові книги Герой України, народний депутат Юрій Шухевич, стверджуючи, що “Соловецький мартиролог Росії”, про який говорить автор, допоміг би розкрити правду зомбованим кремлівською пропагандою росіянам. Як на мене, це було б потужним ударом по амбіціях російських проімперників, які арештували відомого російського дослідника злочинів комуністичного режиму Юрія Дмитрієва і чинять нині над ним неправедний суд. Отого Дмитрієва, який відкрив світові Сандармох, завдяки якому архівні дані потрапили до його товариша, хмельничанина Богдана Теленька, який вивіз їх, як виявилося, дуже вчасно з Карелії в серпні 2013-го…
Тепер про таке. Мені подобається, що автор суху мову архівних документів доповнив низками власних есеїв та світлин. На мою думку, саме присутність журналістських нотаток зробила видання літературно-документальним. Але не лише це “примагнічує” до книги. Мені припало до душі, що есеї є невеликими за обсягом і у них відсутній пафос, який часто псує видання, наче ложка дьогтю в бочку меду.
…Переконаний, що його дослідження матиме продовження. Либонь, старатиметься для цього і Богдан Теленько, який самотужки взявся нести цього дослідницького хреста, про що свідчать і його книги з «соловецької тематики» – документальна повість «Соловецький лабіринт» та роман-есе «Коли засурмить Сьомий Ангел». Та, мабуть, і він ще не знає, яким далі буде його подальше дослідження цього архівного матеріалу, який охоплює не лише трагедію українців, але й усіх вихідців з тодішнього «есесера», які полягли у концтаборах СЛОНа(Соловецького табору особливого призначення.- Авт.) на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Хоч знаю, що нині він працює вже над подібним мартирологом Вінничини та Полісся.
Думаймо, вдивляючись в майбутність, не забуваймо про своє минуле. І, звісно, чекаємо нових видань від хмельничанина. Видань з новими відкриттями. А хіба “Соловецький мартиролог Поділля” змушує до чогось іншого? Не вірю.

Ігор ФАРИНА, письменник, лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Лепких, м. Шумськ на Тернопіллі

Leave a Reply

Your email address will not be published.