Є жінки, яким просто судилося бути музами. Правда, особливої радості це їм не приносить. Так із Анною Петрівною Керн, яка стала музою для Пушкіна.

Зрештою — у цього поета муз було вдосталь, чого варта лише історія з Оленькою Калашниковою, про дитя від якої Олександр Сергійович успішно забув. Хоча — ні, у віршах згадував. Анні Керн теж не особливо пощастило, бо Пушкін був романтиком лише у віршах, а не в житті. Хтось із російських поетів (здається, Костянтин Арбенін) згодом напише:
На беспечных балах,
За бокалом вина
И под взглядами Анны Керн,
В декабристских кружках
И в Охотном Ряду,
И в объятиях Анны Керн,
На виду у толпы,
Под цензурным ярмом
И в покоях у Анны Керн
— Не стригал он ногтей:
Он цеплялся за жизнь
И за Анну Петровну Керн.
А таки чіплявся, а потім, досягти свого, хвалився у листах друзям… не надто пристойно. Та Господь з ним і з тими, хто каже, що, якби не Пушкін, то про Анну Керн ніхто б не знав, і ніде б її не приймали.
Насправді, Анна Керн була з дуже заможного роду. У своїх щоденниках вона писала: «Я народилася під зеленим штофним балдахіном із білими й зеленими страусовими пір’їнами 11 лютого 1800 р. в Орлі в будинку мого діда Івана Петровича Вульфа, орловського губернатора. Бабуся — дочка Ф.А.Муравйова. Мати Катерина Іванівна Вульф вийшла заміж за Петра Марковича Полторацького… Обстановка була така розкішна й багата, що в матері моєї знайшлося під подушкою 70 голландських червінців» (на той час існувала традиція класти під подушку породіллі жменю монет). Батько Анни Керн належав до козацького роду, дід по батькові, Марко, навчався в Києво-Могилянській академії. Коли його спів почув Олексій Разумовський, то забрав хлопця в Придворний співочий хор, звідки Марка Полторацького відправили в Італію на навчання. Далі — слава оперного співака, посада управляючого Придворної співочої капели, чин дійсного статського радника та право на спадкове дворянство.
Син Марка — Петро, батько Анни Керн, був підпоручником у відставці і Лубенським предводителем дворянства. Анна Керн згадувала: «Немовлям я переїхала в Лубни, де батько одержав маєток у 700 душ. Батьківський маєток у Лубнах розмістився на надзвичайно мальовничому місці, на схилі гори, що спускалася терасами до річки Сули, серед берестових, липових і дубових гаїв…». Саме тут у Лубнах Анна жила до заміжжя. Виховувала братів і сестер, брала участь у домашніх спектаклях, їздила на бали. Але «попри постійні обіди й бали, — продовжує вона, — у яких я брала участь, мені вдавалося задовольняти свою пристрасть до читання, що розвинулася в мене з п’яти років. Із ляльками ніколи не гралася й була дуже щаслива брати участь у домашніх роботах».
Петро Полторацький був суворим батьком, який відмовляв всім у руці своєї доньки. Всім, окрім… 52-річного генерала-майора Єрмолая Федоровича Керна, заслуженого ветерана, учасника війни з Наполеоном, командира дивізії. Все відбулося швидко і без прикрас: «Чи не гидкий я вам? — запитав він мене і, почувши у відповідь: «Ні!», — пішов до батьків і став моїм нареченим». Повінчалися Анна Полторацька й генерал Єрмолай Федорович Керн 8 січня 1817 р. у Лубенському соборі. Чи була молода дружина щасливою? Навряд, її щоденники про особливе щастя не свідчать.
Через два роки Анна з чоловіком і батьком уперше приїхала до Петербурга. Тут вона познайомилася зі своєю тіткою Єлизаветою Оленіною — дружиною президента Академії мистецтв.
Саме на вечорі в Оленіних Анна знайомиться з Пушкіним і не звертає на нього уваги — поет тоді ще не був відомим. А наступна їхня зустріч відбулася аж через шість років, коли пані Керн вже була матір’ю двох дочок. За цей час Аннуся вже встигла познайомитись із творами Пушкіна і полюбити їх. У червні 1825 р. пані Керн приїжджає в Тригорське до своєї тітки Параски Олександрівни Осипової-Вульф і живе у неї майже місяць. Ось коли настав золотий час для Пушкіна — майже кожного дня він зустрічався з чарівною білявкою. Коли Анні Керн потрібно було повертатися додому, поет вручив їй листа: «Умоляю Вас, божественная, снизойти к моей слабости, любите меня!».
На початку 1826 р. Анна залишила чоловіка, приїхала до Петербурга й оселилась там із батьком і сестрою. Дочки її виховувались у Смольному інституті благородних дівчат. Тоді Анна Керн увійшла до гуртка Дельвіга-Пушкіна, де зазнайомилась із ріднею Пушкіна, а брат поета, Лев, навіть закохався в неї. Зрештою — не він один. Список тих, кого підкорила Анна Керн, досить великий: поет Веневітінов, котрий казав, що «милується нею, як Іфігенією в Тавриді», студент Петербурзького університету Нікітенко. Тоді ж вона познайомилась із Глінкою, котрий закохався в її дочку Катерину і взимку 1840 року написав романс на вірш Пушкіна «Я помню чудное мгновенье». Але в 1831 р. після смерті Дельвіга та шлюбу Пушкіна ці зв’язки увірвались, хоча Анна продовжувала бувати у батьків Пушкіна, де зустрічала і його самого. А 1 лютого 1837 року люди бачили заплакану Керн у темному кутку Конюшенної церкви, де стояла труна з тілом Пушкіна.
Через чотири роки помер чоловік Керн, і вона виходить заміж за свого троюрідного брата О.В.Маркова-Виноградського. Їй тоді було 38 років, йому — 18. Анна стає зразковою дружиною, хоч і жили вони у великій бідності (батьки, так і не пробачили їм шлюбу). Але, попри все, цей шлюб був міцним і тривав аж сорок років. Від другого шлюбу в Анни народився син. На початку 1879 р. чоловік Анни помер, а за чотири місяці в травні померла і вона. Анну Керн поховали на погості Прутня, недалеко від Торжка, в Тверській губернії. До її могили приходить багато туристів, а ще сюди приходять молодята в день шлюбу. Дивне у росіян уявлення про щасливе кохання.
Марина ПЕРЕГІНСЬКА

Leave a Reply

Your email address will not be published.