Сьогодні вночі не стало Степана Григоровича Пушика. Смерть завжди несподівана і завжди невблаганна. Пушик був занадто контрастний і завеликий на таке галицько-гуцульське містечко як Івано-Франківськ. Скупі рядки біографії, навіть насичені подіями і книжками, не скажуть всього. Зрештою, всього не треба. Треба те, що потребує сумна новина про велику людину.

Степан Пушик – різносторонній талант. Йому завжди було тісно в рамцях одного жанру чи однієї теми. Він охоплював своїм взором історико-міфологічну праслов’янську добу, кохався в „Слові о полку Ігоревім“ і древньому Галичі, творив пісні, збирав фольклор, – без перебільшення треба сказати, що Пушик – останній великий фольклорист не тільки Прикарпаття, але й України, писав новели, оповідання, бувальщини, повісті, романи. Його життя є найколоритнішим, найпристраснішим романом, який писався автором усе життя.

Любов Голота назвала Степана Григоровича Писаним Каменем, живим серцем Карпат. Це та правда слів, якої завжди замало, аби висловити всю глибину  вдячности Людині, Дух якої потребував постійного пошуку і постійного відкриття.

Якось враз Івано-Франківськ осиротів. Осиротіла вулиця Тараса Шевченка, на якій проживав письменник. Ми ще не усвідомили до кінця цієї великої втрати.

Але найголовніше, що Степан Пушик сказав в останньому своєму публічному виступі на відкритті пам’ятної дошки письменникові Богданові Бойку, залишається світоглядним заповітом Митця: „Любіть Живих!“

Івано-Франківська обласна організація Національної спілки письменників України, Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України сумують з приводу смерти українського письменника і громадсько-політичного діяча Степана Григоровича Пушика і висловлюють співчуття родині та близьким.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.