Брати Капранови. Забудь-річка. Роман. – К.: Нора-Друк, 2016. – 544 с. 

Писати фоліанти в 21 столітті не модно. На цьому наголошував мій університетський, уже покійний, викладач. Однак поряд із творами малих жанрових форм українська література початку третього тисячоліття збагатилася низкою романів. Як зазначила Оксана Забужко, у них «сюжетний крок» узято відразу в три покоління. «Трипоколіннєвий» сюжет, наприклад, у «НепрОстих» Тараса Прохаська, «Темі для медитації» Леоніда Кононовича, «Весіллі з Європою» Антона Санченка, «Музеї покинутих секретів» Оксани Забужко. Охудожнили історію трьох поколінь і брати Капранови.

У «Забудь-річці» – історія їхніх дідів. Один, як зазначено вже вище, воював у Червоній армії, такий собі зразковий радянський дід. А другий отримав вісім років таборів – зразковий український дід.

Є в романі також люди, які пережили Першу світову. Наприклад, мати справжнього Степана Шагути. Вона під час війни була вагітна.

Завершується роман подіями після президентства Януковича.

Майстерно в «Забудь-річці» виписано образи жінок, любовну лінію. Вражає знання психології жінки. Читаєш – і довіряєш. І виникає то співчуття, то співпереживання.

Головна героїня роману Уляна – приблизно тридцятирічного віку, із райцентру. До речі, з того, що й брати Капранови. Закінчила юридичний факультет у Києві, працює, має дитину, яку виховує сама. Про особисте і не думає. Але трапляється диво – і в її житті з’являється ВІН.: моряк, трохи старший за неї.

Все б нічого, якби не те, що коханого звуть Степаном Шагутою. Саме під таким іменем її дід пішов воювати. Його заарештувало НКВД, потім він потрапив до Казахстану, тоді – до лав Червоної армії.

Під іменем Степан Шагута ідуть воювати троє молодих людей. Син офіцера УНР воює в Червоній армії, комсомолець – у дивізії «Галичина», польський жовнір – в УПА.

Уляна чудово усвідомлює, що Шагута – не таке вже й розповсюджене прізвище. Крім того, з’ясовується, що Степаном Шагутою звуть батька її коханого. Отож молоді люди починають досліджувати історію свого роду. Триває ціле розслідування. Адже батько коханого Уляни може виявитися її рідним дідом, а моряк –  дядьком.

У кінці твору – хепі-енд.

«Забудь-річка» братів Капранових за всіма вимогами жанру – повнокровний роман. Хотілося б, звісно, щоб він був більш охудожненим.Можна було б подумати щодо назви. Адже Забудь-річка в романі – символ. Можна було б, скажімо, її виписати, як, наприклад, образ руської землі у «Слові про Ігорів похід», як Пересопницьке Євангеліє у «Благій вісті од княгині Жеславської».Однак… право – за автором.

Безсумнівним залишається те, що «Забудь-річка» братів Капранових – літературна версія трагічних подій історії України двадцятого століття. Тут охоплено чи не століття нашої історії з владою минулого над майбутнім, смертю і  коханням. Це так би мовити родинна сага трьох поколінь.

І вже заради того книгу варто прочитати.

А можна й екранізувати, як «Століття Якова».

Юлія БОНДЮЧНА

Leave a Reply

Your email address will not be published.