Він так природно інкрустований у певне творче середовище Львова, що не знає його хіба… він сам.
Бо ж нема такого дзеркала, в якому людина може побачити себе відразу з усіх боків і ракурсів.
Відомо цьому середовищу, що він не лише хвацький-ловкий (ще той!) журналюга, знають посвячені, що він ще й вірші крапає…
Ну віршує, то й віршує.
Хто з випускників нашого рідного львівського факультету журналістики не написав у своєму бутті хоча би пару римованих рядків?..
Останнім часом Ганс часто дзвонив мені і читав свій свіжий вірш – як правило дотепний і (що важливо для телефонного реципієнта) недовгий…
Аз грішний сприймав це як дивацтва творчого чоловіка з бодуна, бо чого гріха таїти, ніщо з атрибутів богемного життя Ганущаку не чуже.
Можна сказати навіть, що він один з останніх могікан львівської тусовки, який знає толк у застіллях, жінках і взагалі в житті…
Але коли він запросив мене якось «на каву» до себе додому і взявся демонструвати свою… поему, попросивши мене стати її редактором, я подивився на Автора дещо по-іншому.
Аз грішний побачив у Гансові поета.
І хто скаже, що це не так – нехай перший кине камінь…
Адже про це свідчить усе навколо нього і, посмію допустити, в ньому…
Олесь Ганущак стильний.
Він стильно (а’ля львівський батяр?..) одягається.
У нього стильний (часом з елементами постбогемної ночі) прикид на лиці: вуса, борода…
Він галатний кавалер і делікатний друг.
Часом, здається, що смак зраджує його, і він під шикарний лондонський плащ, німецьку бюргерську камізельку і алярмову шляпу, яких у нього ціла колекція, одягне потерті джинси… але це чи то від природної порожньокишеньковості справжнього поета-безштанька, чи то просто такий стиль у стилі…
Врешті, Пабло Неруда казав, що людина, яка має бездоганний смак, не має серця.
Ганс має велике, добре, милосердне серце і, здається, не має гордині – найбільшого людського гріха, який так часто гуляє душами творчої братії…
Він завжди, по-біблійному, готовий бути слугою своєму ближньому.
І без проблем може «збігати» за тим, що в товариства закінчуються: напої чи набої…
Оця його людяність, яка прагне оприлюдненості (простимо йому цей гріх дрібного марнославства, бо хто ж із нас без цього гріха? Тим більше, що Ганс, здається, більше славить цей світ і його Творця, ніж себе), здатність м’яко переживати кпини і навіть приниження від ближніх і дальніх, дієва незлопам’ятність серця, неосудливість і робить його для мене особою душевно-духовною, тобто явно ближчою до релігійної системи координат, ніж до, скажімо, політичної.
Де Олесь – там іронія.
А це також стиль.
А саме з іронії (за Віктором Гюго) починається свобода…
Тому будьмо уважні.
У віршах Олеся Ганущака – цього трагі-комічного, як наш час, як земне життя-буття загалом, духовного бродяги, баламута, життєлюба, знавця «вина й жінок», міченого, «втомленого нарзаном», мученика-естете й етика, багато печалі й любові, мрії та смерті, ніжності й абсурду.
Чи це вже десь було подібне?
Звичайно було.
Бо ж нема нічого нового під Сонцем, та й під Місяцем нема, навіть під львівським зАмком, про який любить писати наш поет, нема…
Біла тінь Верлена, як природні крила, так і постає за нашим Гансом.
Саме цей легендарний паризький батяр, на моє відчуття, близький Олесю Ганущаку текстом і життєтекстом. Аурою.
Не бачу сенсу аналізувати його вірші із книги, назва якої перегукується з назвою книги відомого українського поета – «Кубатура яйця», які закликаю, заклинаю просто читати, вірити й любити увесь контекст, в якому вони творені, а також їх автора, який – Лесь Ганущак-Берестовский.
І тут – стиль!..
У час, коли література все більше віддаляється від Всевишнього, цей поет однозначно наближає її до Нього.
І яке нам діло (за Павлом Тичиною): чи Лесь перший поет чи останній?
Головне – що поет.
Справжній поет.
І не важливо, врешті, які вірші він пише!
Адже є майстерні творці віршотекстів – і не поети…
Бо є Поети, які пишуть «такі собі» вірші – собі. Собою. Судьбою.
Олесь Ганущак саме з таких.
А час покаже.
Нащадки по духу і по крові розберуться, що їм потрібно від нас.
Тим часом Ганс любить нащадків, навіть оце «слово спадкує синові Святославу».
І це – попри всю літературщину, форми, змісти, формозмісти, ізми, рейтинги, ієрархії, суєтні змаги тощо – важливо, дорогі наші реальні друзі і віртуальні френди.

Отож – теплого світла на стильний Шлях, побратиме Олесю.
І щоби попри все і вся капелюх тримався елеганськи і мешти блищели…
Бо стиль «Ганс» – це наше, це назавжди.

Leave a Reply

Your email address will not be published.