Доби під бороною
або
Свободи корона
І в осінь… і весною…
Земля – не є – пісною.
Кровицею з рясною!..
Доби… під бороною.
.
Зими у час… і літом…
Не сонця, дні, з привітом.
Поля із пустоцвітом…
І доль трагічних з квітом.
.
Повзуть з окраїн сходу…
Ординці… злого роду.
Дають безумству ходу…
Буття… у непогоду.
.
Пекельну грає ролю…
Хто дідька чинить волю!
Несе – свою недолю…
Широкому… по полю.
.
Спинись, чумний, вояче…
Бо ж… у дурмані наче!
Не пекло, раю, паче…
Услід немилість скаче.
.
Півкуль не є як скрутка…
На ум, най йде, розкрутка.
Сліз, поки без, рекрутка…
Й гірка… не самокрутка.
.
…Козачий дух коронну –
Тримає – оборону!
Не зол без ескадрону…
Свободи… за корону.
.
Зими у час… і літом…
Не сонця, дні, з привітом.
Поля із пустоцвітом…
І доль трагічних з квітом.
.
І в осінь… і весною…
Земля – не є – пісною.
Кровицею з рясною!..
Доби… під бороною.
—
Імпульси душі
Подаруй мені усмішку,
Подаруй!..
Всі, душі моєї,
Імпульси розкуй.
Серце спрагле –
Від зажури залікуй…
Ніжним зором…
Мої очі очаруй.
.
Подаруй мені відраду,
Осяйну добу –
До буднів припаркуй.
Гурт думок сумних
У ланцюги закуй…
Світосяйних митей
Купку надаруй.
.
Подаруй мені надію,
Подаруй!..
Сподівань земних –
Клубочки розпакуй.
Як голубка з голубочком
Поворкуй…
Мою долю –
Із журбою розпаруй.
—
Маківка літа
(Сонет)
Милує погляд райдужне цвітіння…
Довкіллям день малиновий дзвенить.
То завмирає – на якусь там мить…
А то, гучне, підносить голосіння.
.
В ланах, духмяних, злаків колосіння…
Садів… медовий аромат п’янить.
Усе – навкруг – вирує і бринить!..
І часу крил… невтомне тріпотіння.
.
В житті, також, не осені сурма…
А золотого літа – ще гостина –
Бажань душі… цвіте іще долина.
.
Й не криє – серце – інеєм зима…
О, зупинись, прекрасна мить земна!..
І не згасай, буття, погожа днина.
—
Липень
Місяць сьомий – на коневі…
Жаром дні пихтять липневі!
Голубим під неба платом…
Сяє лан… пшениці златом.
.
Кожна мить з напруги ватом…
Гультяю… не труд є сватом.
Не життя сидить на пневі…
Хвилі… котяться вогневі.
.
Тля фруктові… й насіннєві…
Кроплять дощики… водневі.
Вечір – сірим під халатом…
Нічку манить срібним латом.
.
Часу під – коси – булатом…
Є стійким, не навіть, атом.
Стелять тіні ковдру дневі!..
Очки… гаснуть променеві.
—
***
Українці мої!..
Що на кручах Дніпра, схилах Бугу…
Проб життєвих усіх –
Час призвав нас тримати напругу.
Батьківщина одна!..
В серці мати не випаде другу…
Вгамувати по ній –
Ми навряд чи зуміємо тугу.
.
Українці мої!..
Рідні сестри й брати в свято-вірі…
Не страшні нам усім –
Ворогів наших задуми сірі.
Залякають не нас –
Аніякі потвори, чи звірі…
Упадуть горілиць!..
Коли будем у єдності мірі.
.
Українці мої!..
Полишає не Бог нас надії…
Пам’ятаймо про це –
Не які б у житті цім події!
Де стійкими стають –
Наші наміри, кроки і дїї…
Там, гартується дух…
І стає всьому злу в протидії.
.
Українці мої!..
Ні на мить наші дні без любові…
Вона в кожнім із нас –
У клітинках… і плоті і крові.
В серцевині буття –
Сотворіння у світу основі…
Надихаймо, серця!..
Й потечуть щастя ріки медові.
—
Елегія
Твої очі – голубі – озерця…
Твої коси – золото… беріз.
Чом припала з болем ти до серця?..
Чом пройняв він душу всю до сліз?
.
Ти мені даруєш сонце-квітку…
Я тобі – надію – і весну.
Чом нема в очах твоїх просвітку?..
Чом не бачу усмішку рясну?
.
Ти стоїш моїх дум на причалі –
Ти у мріях… в снах… і наяву.
В них мої всі радощі й печалі…
Ними я – і дишу і живу!
.
З плинним часом зрине біль від серця…
Стане доля – при своїм хресті…
Дух пірне мій – в голубі озерця –
Й заплететься… в коси золоті.
Микола Собчук
м. Вінниця
Leave a Reply