Ми, українці, дивний народ. Вміємо «грати кіна», – як кажуть люди в селі. Але про кіно і німців, давайте, не будемо. Про москальновину хотілось би погомоніти/потеревенити, але «нєзя». Ще хтось із цісарствуючих нині не так зрозуміє і чого доброго голову знесе. Смутний теперички час, страх смутний.
Язики поприкусували собі усі патрійоти (в Галичині це дуже модна професія), які у вчорашню/позавчорашню добу розвинутої глупократії верзли, що хотіли і крали як хотіли. Тепер вже мовчать. Не благоденствують, але мовчать. Незабаром шароваричною культурою накультурені (не плутати із словом накурені) почнемо співати комсомольських пісень. Ну, може, на Західній Україні ніхто комсомольських пісень співати не буде, але широко демонструвати свою псевдодіяльність також не дуже поохотиться.
За роки української незалежності наш райцентр перетворився у великий колгосп, помийну яму, многолюдний базар, де (майже) уся вільна земля і (майже) усі комунальні об’єкти, (майже) розпарцильовані.
Колишній кінотеатр «Мир», наприклад, у серці Чорткова – то лиш мереживо світлих спогадів чиєїсь безтурботної юності, доброслів’я чистих і непорочних взаємин споріднених душ чортківчан, красива легенда, яка вже канула в Лету.
Добре хоч, що в руках громадських організацій опинився колишній будинок офіцерів. По документах – центр громадських організацій. Втратимо ще, не дай, Боже, і його, то втратимо навіть і ярбурний позір нетеатролізованої культури.
Районна «Просвіта» вже навіть почала була робити ремонт у тамтому аварійному приміщенні, де би інтелегенція міста, митці мали змогу зустрічатись, угамовувати свої духовні потреби. Але у цьогосчассі це питання навіть не проговорюється. Чому? Не знаю. Звісно, для такої добросвітлої мети потрібні кошти, людські ресурси, активність спонсорів і меценатів. Для того, щоб віддавати, необов’язково бути багатим матеріально. Духовно ж багатим – неодномінно. А це і є не що інше, як досягнення такого духовного піднесеня, коли ми здатні робити добро іншим, не чекаючи плати навзамін.
Але наше завдання – нагадати чортківчанам, що такий об’єкт, де міг би бути ЦГО, ще існує, бо як показує практика сьогодні/завтра чи через більший відрізок часу під документами, які дають право займатися громадською та просвітницькою діяльністю влада може зробити й інші приписи.
Володимир Погорецький.