Богдан Бастюк. До мови маминої

Після тривалих спостережень усвідомив: чомусь Ти, мамина мово, не надаєшся усілякій недокультурній і недоосвіченій нечисті. Чомусь Ти, древня і прародинна, не до шмиги тим, кому не по дорозі із законом. Нехтують Тобою Читати далі »

В літературній агенції “Discursus” вийшла книжка Ольги Деркачової “Повидло з яблук” (уривок)

Я прийду для того, аби ми могли увечері сісти на твоєму балконі і дивитися, як погойдуються квіти у білих вазонках твоїх сусідів. Ти розповідатимеш мені, як щоранку, коли ти стоїш тут і Читати далі »

Роксана Харчук. Новітні рупори культури проти українського інстинкту самозбереження

Не хочу засмучувати Дереша, але його писання навіть у мирні часи не були обов’язковими. Нині ж — і поготів. Дивує нічим невмотивоване почуття власної обраності цього досить таки посереднього письменника й людини, Читати далі »

Павло Гірник. Нервове

Культуру підмінили світські манери, національну неповторність – типова світова мода, елітарне мистецтво – бестселлери й кінопристрасті, тамовані шляхетні почуття – розпусний атавізм. І усе це культивується, вивищується, свідомо нарізається на темних душах, стає Читати далі »

Богдан Мельничук. Сліпа совість

Народила Мирона пізно, коли сороківку розміняла. Бо дорогу до клубу, де її ровесниці шукали собі пару, чорна стрічка жалоби по батьках перекрила: втопились обоє в ставку, коли навпростець по крихкій кризі вночі, Читати далі »

 

Петро Стахів з Чорткова – людина легіону доброти

default.jpeg

Сьогодні тисячі українців митарствують у країнах Європи та Америки. Тема ця складна і болюча. Комусь з них пощастило, більшості – ні. За пристойний заробіток доводиться платити душевним спокоєм, ностальгією за рідним краєм, болісною тугою за милими серцю дітьми і батьківським домом. Не описати всі ті муки і випробування, які перенесли українці по чужих-чужаницях.

   Петро Іванович Стахів з Чорткова свою долю вибрав сам, і, здається, вона виявилася прихильною до нього. Одразу ж після закінчення навчання (1991) у Київському інженерно-будівельному інституті, ще на зорі української незалежності, поїхав працювати за кордон – у США. Це був надієсвітлий, розсипоясний 1992 рік, коли усім українцям марилося щасливе, сонячне життя у розквітті гордої калинової України. Та перегодом час вніс свої корективи – з простолюдних українців вибили усіляку хіть до життя жидомасони та ойчизняні олігархи і олігарчики.

   Вісім років Петро Стахів працював на Американському континенті не покладаючи рук, а вони й справді у нього золоті, не бояться ніякої робити. Та й навчання у інженерно-будівельному інституті пригодилося – працював тамички на будівництві ріжних споруд, виконував складні будівельні роботи. Своїми успіхами він не любить хвалитися, а ще не любить посипати привселюдно голову попелом, зрізувати/пошивати журбини чи освітлілості з сутності свого буття. Після закордонних мандрів одразу зайнявся підприємницькою діяльністю. А в 2004 році створив ТзОВ «Градбуд – ПЛ», яке спеціалізується на будівництві багатоквартирних будинків. Став директором вже тепер добре відомої будівельної фірми. Як гриби після дощу виростають багатоповерхівки в Чорткові, інших обласних містах, побудовані «Градбудом». Замовники хвалять роботу градбудівських будівельників і оцінки виставляють високі за якість виконаних робіт.

   Якось мимоволі запитав я в Петра Івановича: «Чому нарекли ви свою фірму «Градбудом»? На що він мені не без щему у серці відповів: «Слово «град» зі словянської  означає  місто. Воно й тепер в сучасній літературі широко вживане – княжий град, Божий град тощо».

Духовно багата людина сумлінніша, й працює краще. Бо коло її інтересів, зацікавлень ширше за буденні клопоти, повсякденну рутину. Петру Стахову небайдужа доля нашого міста, хоч народився в селі Міжгір’я Борщівського району. У Більче-Золотому закінчив середню школу.

   Материнської науки Петро Стахів не забував ні хлопцем, ні дорослим. Її секрет криється у Божій любові, милосерді, душевній чистоті. Мабуть, тому й займається він по змозі ще й меценацтвом. Але хіба можна усім сьогодні допомогти…

   Петро Страхів людина напрочуд добра і скромна. Живе гідно, зберігаючи й примножуючи кращі духовні набутки рідного краю, хоч час від часу провідує і Американський континент. Там живуть приятелі, син навчається. Нині Петро Іванович разом з дружиною Іриною, яка працює економістом у фірмі, заснованій чоловіком виховують-викохують двох донечок. Тішаться ними, покладають великі надії.

   Має Петро Стахів від першого шлюбу двох синів-соколів: молодший син Андрій навчається в Нью-Йорку (США), старший Петро здобуває освіту В Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича на юридичному факультеті.

  Що не кажіть, але ще є серед нас люди, спілкування з якими озорює душу дивним світлом, і вже не можеш позбутися відчуття отого нового, осяяного Божим промінням людського життя. Саме таким і є Петро Іванович Стахів з Чорткова – людина легіону доброти.

                                                                       Володимир Погорецький.

Розповісти

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Підтвердіть, що Ви не бот - виберіть чоловічка з піднятою рукою:

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.