Біо-бібліографічний список нової зірки (Тетяни Грицан-Чонки) на Чумацькому Шляху нашого «красного слова» такий моцний (членкиня Національної спілки письменників, Міжнародної Академії МЛК, вона − автор одинадцяти збірок поезії та роману-есе, чиї окремі твори перекладені навіть японською та китайською мовами), що додати щось до нього може хіба невтомно-активна вона сама.

Перелетівши інформаційно-культурний горизонт її родинного Закарпаття, рідної України, пані Тетяна) «подвизається» у «ближньому зарубіжжі», зокрема в Азербайджані, де надрукована її окрема книга-білінгва (українською та азербайджанською мовами) її віршів «Золоте яблуко» (Qızıl alma) (Баку – «kitabcapi», 2021, 284 с. Головний упорядник — Агшин Беюкага огли Алієв. Переклад здійснили перекладачі організації «МІЛА – Акс – саду»).

«Книга має поєднати народи утихомирити, навчити жити і любити» − читаємо у Передмові, підтверджуючи свою світоглядну тезу про поета, зокрема поетесу, як миротворця і медіума – між часами, просторами, народами…

А епіграф книги: «Прийде час, коли ти зрозумієш, що весь Всесвіт ти можеш знайти всередині себе, і тоді ти станеш чарівником. Ставши чарівником, ти вже не будеш жити в світі – світ житиме в тобі. (Дипак Чопра) – безпосередньо перегукується із Універсальним Біблійним «Царство Боже всередині вас» (Лк. 17, 21).

Навіть формально подані, як вишиті, ромбами вірші пані Тетяни нагадують мені модернізовані древні замовляння, язичеські молитви нашого народу, яких я начитався, наспівався, коли нещодавно писав драму про рівноапостольного князя Володимира, як-от (порівняйте):

Язичеська молитва:

 

Батьку Роде! Славлять Тебе діти кревнії Твої.

Яко ніч на Землю ступає, Велес по Землі святій походжає.

І душі наші у Праву через Наву ідуть, через сон глибокий пращурів звуть.

Тож Велеса-Батька, який приніс отрочат Предку земному нашому,

просимо душі наші від Нави берегти і у світ Яви яко Дажбог,

ранком здоровими та міцними прийти.

Слава Рідним Богам!

Вірш пані Тетяни:

Світку наш білий,

Сльозами сповитий,

На золоті впещені ині часи…

Світку мальований, жінкою взутий.

Заюрмлений ласкою,

Сонцем забутий.

Світку коханий,

Я в світі не сплю…

Іду наче вітер, торкаючись гавані,

Черкаю вершини

Вітрильним крилом.

Я в сонячнім зайчику,

У зорянім приплатку…

А досі здається – життя тільки сон.

…Ці погансько-християнські поетичні пасажі магічно звучать для нас, а що вже казати про азербайджанців – людей іншої культури, релігії?.. Для них, очевидно, це неймовірна екзотика…

Особливо, − великий текст «Азербайджан і Україна» із рядками:

 

Дерево життя зацвіло символами:

Метеликом на пробу, таляром у храмі.

Малюю стійку біля бару.

Прорізи на вуалі.

Крізь щит на вирізі – бокали.

На банях – центрафуга,

Годинником керують омо-ритми.

На кореляції важелі Фуко.

Мло нерво-явлена, житєва муко,

На світ – правицею ріка.

У океані дно навиворіт.

Над денням спливу Сонце – Я у сіть.

На стегнах схилена рука, −

де змішані, як у ритуальному тісті наших протопредків, здавалось би, непоєднувані інгредієнти культур, цивілізацій…

Але це не постмодерн…

Це органічно-екзотичний магічний реалізм.

Тобто − поезія у її первооснові – яко Творення.

Ілюстроване відомим художником Юрієм Нагулком «Золоте яблуко» котиться нашою планетою, вібрацією магічного слова об’єднуючи вібрації людських душ… то зваблюючи, як Єва, то даруючи – як Тетяна Грицан-Чонка, ім’я та прізвище якої – уже поезія…

Ігор Павлюк

Leave a Reply

Your email address will not be published.