На Третю неділю по Пасці згадуємо
Мироносиць
О Магдалено, ти є грішниця,
Ти просто жінка, ти – як всі.
Твій плач мине, і ти утішишся,
І очі вмиєш у росі.
Христос воскрес!.. Неси Тіберію
На добру вість святе яйце.
Він вп’ється в нього, як в імперію,
А ти не знатимеш про це.
На тебе вже давно направлені
Усі прокажені ножі,
Коли летить каміння праведне,
Ніхто не скаже: поможіть!
Піски гуляють над пустелею
І бродить скрізь нечиста плоть,
а над Небесною Оселею
Воскресле сіється тепло.
А над тобою, над повією,
Снує життя чудни́й килим –
Ти повертаєшся Марією
В далекий свій Єрусалим.
І припадає плем’я хамове
До ніг твоїх, а із небес
Спадає,наче гілля пальмове,
Стозвукий глас: “Христос воскрес”!
(З першої збірки Ірина Вовк “Дзеркала”. – Львів: Каменяр,1991)
“МАРІЯ З МАГДАЛИ” (драма, фрагмент) . Дія ІV. З’ява ІV
З’ЯВА IV
ЮДА збуджений ходить якийсь час,
входять МАГДАЛЕНА, АРЕ і МАРТА.
Юда — Магдалена — Аре — Марта.
ЮДА:
Магдалено!
МАГДАЛЕНА:
Іменем Месії
сьогодні будь здоровлений…
ЮДА:
Приходиш до мене?
МАГДАЛЕНА:
До сповідника Месії…
ЮДА:
Лиш до сповідника?
МАГДАЛЕНА:
…І також скарбника…
ЮДА:
То значить — не до мене!
Що ти хочеш — кажи… я слухаю…
Скарбник Месії —
слухає…
МАГДАЛЕНА:
Відхожу…
іду все далі-далі… В глушині
сама зостанусь, пусткою покрита…
Ніхто мене вже більше не побачить,
крім Бога і Месії…
ЮДА:
Там, одначе,
Він буде бачити тебе?
МАГДАЛЕНА:
Ніхто, крім Нього…
Я також буду бачити Його…
і буду чути… як дитя вчуває
долоню матері сердечну…
Я ж дитина…
Його… Бо Він мені…
є матір’ю і батьком — всім!
Тому то —
Його обожнюю… милую і шаную
без меж…
ЮДА:
Про Нього мовиш… мовиш про Пророка…
про Вчителя?
МАГДАЛЕНА:
Хіба ж би я могла
так говорити не про Нього?
Інше…
нове життя Він вготував мені…
Ось тут… тоді… у серці… спокій, тиша…
і благодать… а ще спокійна, тиха
любов…
Усе це Він нарік би Царством Божим…
ЮДА:
За королеву бути в нім воліла б…
і мріяла, і снила об тім, правда…
МАГДАЛЕНА:
Служебкою найнижчою — воліла б —
не королевою!
До ніг його припасти…
дивитись в очі… цілувати стопи…
і слухати слова Його — це щастя —
таке велике щастя!
ЮДА:
Прагнеш бути
служебкою найнижчою, а перше —
про королеву мріяла і снила!..
МАГДАЛЕНА:
Було це так давно… о, так давно…
(Пауза).
Нічого…
не пам’ятаю…
ЮДА:
Перше, ніж узріла
Месію…
перед тим, як…
МАГДАЛЕНА:
… То вже було давно…
о, так давно…
(Пауза).
Нічого… нічого не пам’ятаю!
ЮДА:
(в розпачі):
То вже так давно!
Не пам’ятаєш!!!
МАГДАЛЕНА:
Пам’ятаю тільки,
що тут… в тім домі…
є мої служебки —
невольниці мої…
узріти прагну…
ЮДА кличе служебок МАГДАЛЕНИ.
МАГДАЛЕНА:
Сестри мої любі… кохані сестри…
Я така щаслива!
Хочу тим щастям поділитись з вами…
Від тої хвилі будете ви вільні
і діти ваші будуть вільні також!
(Служебки оточують її колом.
Клоняться до колін, дякують).
Щасливі будьте,
як і я щаслива!
(До ЮДИ):
Тут вже віддавна слуги твої вільні,
чи правда?
(З докором):
Я сьогодні тільки про це подумала!
ЮДА мовчить, відчуває,
що все між ним і МАГДАЛЕНОЮ скінчилось.
МАГДАЛЕНА звертається до служебок…
По хвилі вони повертаються, несуть шати і клейноди.
МАГДАЛЕНА:
Ось мої шати…
… ті, котрі нужду
мою явили світові—нехай же
заслонять встид дівиці…
… ті, котрі
пожари пожадань здійняли вгору—
хай відігріють з трему зимні кості…
… а нараменники… заушниці зі злота,
перстені дорогі… коштовні брошки—
прийми до скарбу…
май на кусень хліба…
на сіль—нужденним…
матерям і вдовам…
і сиротам…
(Відходить з АРЕ і МАРТОЮ).
(За виданням Ірина Вовк. МАРІЯ З МАГДАЛИ (драма)/ Переспів драми Антонія Шандлєровського. – Львів: Логос, 1995)
Ірина Вовк – письменниця, членкиня НСПУ
М. Львів.
