Прийшов Павлюк – вселенськими очима
Заглянув в душу раз чи два, –
Сльоза котилася невинно
І сяяла, мов німбом голова.
Зі Святими Водами Матері-Природи прийшов на Українські землі Поет-Співець потужної сили рівня Творця геніального «Слово о полку Ігоревім». З появою поетичного роману-медитації «Паломник» Ігоря Павлюка ми ще раз переконалися у всеплодючості нашої землі, яка народжує такі неординарні таланти.
Можемо привітати себе з тим, що як шанувальники і сучасники його творчості пересвідчуємось у тому, яка багата глибока і мудра наша мова, коли вона проходить через Горнило життєвої Радості і Муки без яких не буває тієї мукИ, з якої можна випікати Духовний Хліб нашого народу, проспівати ту Поетичну Пісню, яка виграє всіма барвами почуттів і легко невимушено ллється з душі великої і серця поета.
Зазнавши плодотворного впливу Шевченкового Слова і провідних поетів світу, Ігор Павлюк взяв першу високу поетичну планку з віртуозністю професіонала-творця, якому під силу незбагненні нам прояви Людського Духу, що втілились в золоті злитки слів і думок, які до глибини душі потрясають читача, кожну людину, яка доторкнеться до цього поетичного шедевру.
Незакостенілі вільні фрази будь-якої сторінки цього твору дають нам поштовх до творчої фантазії і осмислення багатогранності нашого сучасного життя, що нерозривно поєднано з Минулим і Майбутнім.
Це роман-сповідь душі поета від юнацьких років до взяття першої 50-річної Життєвої Вершини, якому немає аналогів у світовій літературі. Це шлях творчої ранимої натури, яка з кожним кроком в поезії ставала Мужем і Філософом, попри щоденні колізії і перепони була вірна Собі і Слову, рідній Батьківщині – великій і малій, Кревній Матері своїй, пам’ять про яку тугою і великим болем відлунює в Серці Поета.
Ми можемо порадуватись тому, що наш край вистраждав таку творчу особистість, яка стала явищем в сучасній українській літературі на рівні тандемів, як Шевченко і Дніпро, Довженко і Зачарована Десна, Шолохов і Тихий Дон… З цього часу, в якому ми всі перебуваємо, поет Ігор Павлюк і річка Буг стали нероздільні тому, що на виднокрузі нашого краю, де тече ця Вічна Ріка, ним поставлено Духовну Вертикаль. На горизонтальній візуально земній літаючій тарелі, яку нам подарував Господь, височіє цей Духовний Знак – Орієнтир, між Богом і Бугом, щоб ми Його Діти, зрозуміли мудрий божественний замисел – через Слово, яке рівне Богові, стали Божими Людьми, осягнувши Євангельський і Духовний Заповіт Шевченка, що поставив на сторожі коло нас Слово, бо: «Споконвіку було Слово і Слово було в Бога, і Слово було Бог», це безконечний шлях у Просторі і Часі пізнання Кореневої суті цього Вислову, як форми і змісту існування Божественної Матерії. Це ключ до розуміння того, що Слово і Божий Світ – нероздільні, а хто їх захоче роз’єднати, як Диявол, той зайде в глухий кут і втратить Перспективу Безконечного Розвитку, позбавить себе Радості і Творчості. Бо Слово спонукає до безперервного руху Думки, її шлях удосконалення серед людської юдолі.
Так із цими мислями прийшов до нас невідомо з яких світів образ Паломника-Павлюка, який дав геніальну назву цьому поетичному твору. Як і він, ми приходимо на цю грішну і святу Землю, щоб зрозуміти Себе в Собі, піднятися на вищий щабель духовності і бути готовими до вічної мандрівки душі у вселенському просторі. Бо людина Зростає у Слові і Дії, гартується і стає непереможною перед випробовуваннями, які щодень спонукають її трудитись і ставати мудрішою. Тому поет прийшов до Слова як Молитви, яка зцілює і просвітлює Людину. Цей Біль Зростання дає нам можливість осягнути себе і ближніх, які, як і Паломник, шукають Святості і хочуть бути на земному падолі щасливими.
Читати цей роман є інтелектуальним і духовним щастям, бо він змушує себе перечитувати. Йде процес переусвідомлення і збагачення душі безмежністю розмаїття його образів і метафор, подивування багатством і новизною рим і ритмів, піднесення в удосконаленні і зростанні по вертикалі у цьому трьохвимірному, як в матеріальному так і духовному аспектах, світі.
Наш Час став Полігоном Великих Випробувань і нелегких рішень для людини нашого народу, нації і держави Україна, яка за останні роки пережила такі катаклізми, душевні і духовні здвиги, які вимагають осмислення і відображення в письменницькій творчості, що гідна пера декількох Шекспірів.
Слава творцям, які це роблять!
Один з них – поет Ігор Павлюк, якому з Божої ласки дано це робити талановито і неповторно завдяки своєму неординарному хисту справжнього мистця, поета-лірика і в той же час письменника епічного мислення, який володіє талантом піднімати в людині відчуття Божого співтворця, усвідомлюючи свій національний шлях в поступі до вершин гармонії розвитку людської душі.
Є люди, які шукають на палітрі сонця темні плями і їх використовують як чорну фарбу для своєї творчості. Наш Поет це, як говорила Леся Українка, – Той, хто греблі рве. А це буває під час Духовної Повені, коли Поет хоче поділитися з ближніми всіма багатствами своєї жертовної душі, володіючи вселюдським всепрощенням, сміливістю і Великою Любов’ю до Людини, до рідної Волині і України, як до своєї Матері, до цього дивовижного світу, який полюбив назавжди з дитинства, що торкає нас, пеленає і плекає наші душі, які генерують і випромінюють Світло доброти для близьких і далеких світів, що полонять нашу уяву Безмежністю Зоряних Небес.
Роман-медитація «Паломник» – це знаковий твір для автора і нас з печаттю геніальності вже зрілого змужнілого Поета, якому під силу засвідчити перед світом велич Української Душі.
Юрій Павельчук, художник