У видавництві «DOMI» (Перемишль, 2025) вийшла книга упорядкована дослідником з Перемишля Володимиром Пилиповичем «Пісні святого Ювілею. Співаник Михайла Левицького з Улюча (1829-1832 рр.)». Вона представляє історію рукописного церковного пісеннка з Улюча під Сяноком з початку ХІХ століття.
У художньому оформленні обкладинки, автор книги використав гравюру німецького гравера А. Зоммера, з епіграмою «Kennst du des guten Hirten Sprach / So leid, und folg mir willig nach (Чи знаєте ви мову доброго пастиря? / Тож вибачте, і йдіть за мною охоче)». Тим самим нав’язав до епохи з якої походить пісенна пам’ятка.
Книжка Володимира Пилиповича «Пісні святого Ювілею» містить вступне слово «Передслово» та шістдесят два релігійні твори з рукописного співаника Михайла Левицького. Завершує її список ілюстрацій та згадка про книжкові виданння інших рукописів Михайла Левицького: «Виджу тя на Кресті… Рукописний молитовник Михайла Левицького з Улюча (1836 р.)» (Перемишль, 2011) та «Ірмолой Михайла Левицького (Перемишль 1838)» (Перемишль, 2012) – обидва підготовлені до друку Володимиром Пилиповичем. Отже найновіше видання доповнює духовну спадщину надсянського любителя рукописної книги Михайла Левицького.
У «Передслові» дослідник пише: «Готуючи у 2013 році проспект спеціяльного видання «Перемиських Архиєпархіяльних Відомостей», присвяченого 200-літтю від дня народження о. Михайла Вербицького, звернув я увагу на рукописний співаник улюцького дяка Михайла Левицького, який був складений ним в Улючі в 1829-1832рр. і зараз зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, в збірці Антона Петрушевича (фонд 77, ч. 163, 48 арк.). Тоді теж виникла у мене ідея опублікувати цю пам’ятку у формі факсиміле. Роздобути оцифрований рукопис співаника допоміг мені львівський друг професор Юрій Ясіновський, однак за браком коштів я цього зробити не зміг. Від того часу пройшла декада й аж тепер пропоную Читачам набрану версію співаника, на видання якого я таки спромігся. Цією книгою завершую «сірообкладинкову» серію, на яку склалося шість книг – три «барокові» й три «бідермаєрівські».
Михайло Левицький народився у 90-х роках XVIII ст. в Улючі над Сяном, в сім’ї місцевого дяка Івана, поповича родом із села Хоценя, та Катерини, дочки Петра Крайника. Від батька успадкував любов до співу й книг і спільно з ним переписав відомий Хоценський співаник світських пісень та збірочку різних виписок і цитат зі Святого Письма, в якому знайшлася також невеличка друкована книжечка з нотованими піснями. Дяківську освіту Михайло доповнював у Дяко-учительському інституті в Перемишлі, й у ньому в 1838 р. переписав нотний Ірмологіон. Раніше, у 1836 р. переписав в Улючі гарно проілюстрований розмальованими друкованими ілюстраціями молитовник. Отже на сьогодні відомі три, переписані Михайлом Левицьким рукописи. Є вони, безперечно, важливими складовими елементами українського культурного процесу на Надсянні 30-х років ХІХ століття, і хоч можна їх розглядати як рудименти бароко, однак, враховуючи час виникнення, безперечно являються вони бідермаєрівськими. Цю культурну особливість Надсяння першим помітив дослідник українського музичного бідермаєру Борис Кудрик (1897-1952)».
Так представлена стратегія побудови книги, переносить нас у пісенне минуле української церкви в Галичині і показує високий рівень тодішньої культури співу в церковному богословському просторі. Тому невипадково Володимир Пилипович говорить про загальну культуру підготовки Церкви до Ювілейного 1825 року (Святий рік) проголошеного святішим отцем Левом ХІІ буллою «Quod hoc ineunte saeculo» з 27 травня 1824 року. Співаник Михайла Левицького отже відповідає на запити римо-католицької церкви, оскільки у ньому переважаюча частина піснеспівів польською мовою. Може бути, що українська церква в Галичині, беручи участь в Ювілейному році, скористалася досвідом польського римо-католицького костела. Михайло Левицький можливо переписав обов’язуючий польський пісенник на Ювілейний рік і тільки додав до нього кілька українських піснеспівів. Нагадаймо тодішні українські єпархії Галичини, від 1772 року входили у склад Австрійської монархії (пізніша Австро-Угорщина), де офіційною релігією був австрійський римо-католицизм в його латинському обряді. Натомість українська церква в Галичині мала свою власну богословську культуру висловлену в церковно-слов’янський мові. Ця мова ще в середні віки була українізована не тільки вимовою, але піснеспівами які додавалися до Богослужінь. Цей фактор є фрагментом книжки Володимира Пилиповича «Пісні святого Ювілею».
Знаючи вартість книжка Володимира Пилиповича, можна констатувати, що вона буде цінною знахідкою для наукового вивчення музичних творів, які тоді в Ювілейному році Церква запропонувала до богослужінь і святкових відправ. Невипадково у пісеннику знайшлося, як пише дослідник «особливе почитання Богородиці», тобто звернення уваги на Марійні піснеспіви, поширені в український церкві зокрема до чудотворних ікон.
Видання пісенника повертає читачеві зміст рукописної пам’ятки в книжковому вигляді, оцифрованому для потреб друку і оформленому за науковими парадигмами. Про це засвідчує вступне слово Володимира Пилиповича, де знайшовся аналіз пісенної пам’ятки з Улюча на тлі епохи та про її церковний історичний вміст.
Звертає увагу професійне оформлення книги та її наукова дбайливість. Автор широко використовує історичні джерела і фахову наукову літературу. Отже пам’ятка, якою є «Співаник Михайла Левицького», отримує нову пізнавальну вартість і водночас говорить про історію розвитку церковного співу початку ХІХ століття в Перемиський український греко-католицький єпархії.
Тадей Карабович,
Національна спілка письменників України
Тадей КАРАБОВИЧ – поет, перекладач, літературознавець, літературний критик. Член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Постійний автор журналу «Золота пектораль» та Pisarze.pl. Член редколегії «Літературної України» і журналу «Сівач». Головний редактор щорічника «Український літературний провулок» (з 2001 р.). Живе в Любліні (Польща).
Leave a Reply