У цьому світі дихає крізь сон океан, і нечутно ростуть кармінові ліси коралів, і сині кити оповідають свої давні саги. У цьому світі, як у чарівній музичній скриньці, танцюють він і вона – кружляють, тримаючись за руки, під вічну мелодію любові, і десь, над якимось чужим Парижем, падає сніг…
цей свiт
– Цей світ такий досконалий, жінко, – казав ти мені…
У моєму місті ніяк не впаде сніг – щось зламалося у складному небесному механізмі, і коліщатка крутяться в інший бік. І дні надто короткі, і ночі надто порожні, і тиша виїдає усі знаки та значення. І намагаєшся знайти себе бодай у чомусь: вичитуєш рукописи, фарбуєш волосся, пишеш сонети. Готуєш голубці врешті-решт – ошпарюєш капустину, і розбираєш її ніжно і повільно, як молоду по шлюбі…
– Цей світ такий великий, жінко, – казав ти мені…
У містечку Грінтаун штат Іллінойс тане лимонне морозиво з ваніллю, а хлопчаки, схожі на тебе малого, біжать серпневими вулицями під надсадний спів цвіркунів. У Швеції оголошують Нобелівських лауреатів, і королева срібною ложечкою розмішує цукор у білій порцеляні. Старий рибалка з Норвегії ловить сіткою свинцевих, як небо, оселедців. Київська секретарка на високих червоних підборах відчиняє двері офісу. Купка імператорських пінгвінів здивовано дивляться на фанерний аероплан…
– Цей світ такий кольоровий, жінко, – казав ти мені…
Оксамитові отави, і коні, що фиркають крізь туман, і темний смарагд океану, і розчерки білих чайок над хвилями… А ще – паморочливий бузок над дерев’яним ґанком південного містечка, а ще – солені від води губи, а ще – мушельки, нанизані на шворочку – прикраса на шиї смаглявої п′ятирічної дівчинки.
– Цей світ такий солодкий, жінко, – казав ти мені…
Хурма і фініки, і поморщені, як пучки пальців покійної бабці Гані, родзинки, і запах кориці на східних базарах. Жасминовий безум вихолощеного австрійського містечка. Північні схлипування матіоли на сусідній дачі. Гіркі хризантемні дими ранньої осені.
– Цей світ прекрасний, жінко, – казав ти мені…
У цьому світі дихає крізь сон океан, і нечутно ростуть кармінові ліси коралів, і сині кити оповідають свої давні саги. У цьому світі, як у чарівній музичній скриньці, танцюють він і вона – кружляють, тримаючись за руки, під вічну мелодію любові, і десь, над якимось чужим Парижем, падає сніг… А потім – дивися – він падає і тут, і там, і ніжно сиплеться на руки, і губиться у волоссі, і наші голоси тихшають у білій плетениці щастя, і сплітаються, як дві найтонші ниточки у зеленому вовняному шалику…