“Петро Шкраб’юк описує подвижництво земляків, згадує Климентія Велигорського, що пожертвував своє майно на громадські справи, розмотує сувій спогадів про рід і родину, наводить приклади складних ситуацій, які створило життя. Зворушує душу розповідь про збирання односельцями коштів для лікування Івана Франка, жертовна офіра багатьох патріотів «на дар українській радикальній партії»…”
«Повернення в причали батьків…»
Петро Шкраб’юк. Історії, прожиті тричі. – Львів: НВФ «Українські технології», 2015 р. – 444 с.
Ім’я Петра Васильовича Шкраб’юка яскраво світиться в сучасній українській літературі, бо протягом багатьох літ читачі насолоджуються його правдивим, сильним поетичним і художньо-публіцистичним словом, яким автор переосмислює пережите, воскрешає історичну пам’ять народу, всіма силами відроджує духовність, утверджуючи одвічні істини добра, віри й справедливості.
Петро Шкраб’юк – доктор історичних наук, старший науковий співробітник інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, лауреат Міжнародної премії Воляників-Швабінських (Нью-Йорк), обласної – ім. В’ячеслава Чорновола та Всеукраїнської – ім. Ірини Вільде; на його рахунку 25 книг поезії та документально-історичної прози.
Письменник непохитний у своїх переконаннях, незламний у жертовній боротьбі за долю України, непримиренний до зла і фальші, підступництва й лицемірства. Його твори – це віддзеркалення пережитого, із заглибленням в коріння родоводу, глибоке переосмислення і відтворення сучасності із збереженням історичної конкретності, в них органічно переплітаються відверта щирість, філософські роздуми і чудова ліричність. Вони дихають теплотою й ніжністю, болем і надією, любов’ю до краси світу і цілющою силою християнського прощення, аристократизмом та гармонією почуттів.
У моїх руках книга «Історії, прожиті тричі». В анотації вказано, що в ній сотні різних історій про події та людей. Проте (якщо узагальнювати) найголовніші три: це історія України, історія роду та історія (біографія) автора.
Мій краю мрійний, мелодійний,
І буревійний ти єси.
В забуті біди, люті війни
Вдивляюсь я, твій чуйний син.
В цю мить в зволожених зіницях
Тремтить негаснуча луна…
Дивлюсь в минулого криницю –
В криниці тій
немає дна… (П.Ш.)
З любов’ю й синівською ніжністю передає письменник історію свого села Пужники на Івано-Франківщині, діяльність читальні «Просвіта», до якої односельці сходилися щодня, відзначали роковини Шевченка й інші визначні події та дати, читали українські часописи, твори Івана Франка, збірник «Самоосвіта», «Кобзар», тощо. Петро Шкраб’юк описує подвижництво земляків, згадує Климентія Велигорського, що пожертвував своє майно на громадські справи, розмотує сувій спогадів про рід і родину, наводить приклади складних ситуацій, які створило життя. Зворушує душу розповідь про збирання односельцями коштів для лікування Івана Франка, жертовна офіра багатьох патріотів «на дар українській радикальній партії».
Неможливо без болю й жаху читати про дружину отця Антонія Яворського Софію, яку групою ґвалтували «визволителі», а його катували до безпам’яті. Очунявши, отець побачив дружину мертвою. Після похорону Софія приснилася чоловікові й сумно дорікнула, що поховав її живою. Це дуже вразило отця Антонія і він змусив гробаря добути й відкрити труну. Обидва вжахнулися, побачивши Софію з обламаними нігтями, яка лежала долілиць на пожмаканому покривалі.
Трагічною була доля багатьох найвідданіших, найсміливіших патріотів, трагічною і доля церкви св. Параскеви в Пужниках, що згоріла від влучення снаряду.
В книзі відтворено життя автора з дитинства до сьогодні: невмотивовані страхи, хвилювання, перемога над ними, утвердження його як історика, поета, прозаїка, есеїста, українознавця, борця, мислителя, що, спираючись на міцну основу історичного минулого, торує, мобілізувавши творчі сили, шлях до майбутнього.
Змалку душа Петра Шкраб’юка тяжіла до справжнього письменства. Петро Скунць, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Богдан-Ігор Антонич, Григір Тютюнник і … «довжелезна низка інших чарівників пера», надихали молодого талановитого студента-поета до читання й творчості.
У книзі показано жертовність і сміливість українців, що рятували євреїв від розстрілів, трагізм цілого покоління борців за волю і незалежність України, незабутні поїздки, незабутніх людей, незабутні зустрічі. Читаючи розповіді, в яких живе душа автора, у душах читачів утверджується віра в добро, перемогу над завойовником, рідну землю, її майбутнє.
Біль і розчарування, каяття та затьмарені надії особистого життя не оминули надчуттєвої душі письменника. Але в житті, як і в природі – хмари розійшлися і сонячні промені, які несуть людям радість, зігріли засмучене серце. Автор багато роздумує про творчість і літературу, письменницьку працю і її призначення. Йому «нецікава сучасна белетристика з її дрібними темами, матюками, убогим описом нижньої частини тіла, смакування людських слабостей і хиб…». Він замінює її літературою інтелектуальною, патріотичною чи естетичною.
Петро Шкраб’юк стояв на Майдані під час Помаранчевої революції і Революції Гідності, відтворив героїзм патріотів, бо добре усвідомив, що його місія – жити й працювати для утвердження волі й справедливості в рідній державі до повної перемоги над окупантом.
Жага творчості і пізнання світу, народжені в небайдужому серці, спону-кають автора до щоденного духовного подвижництва. Людські долі в його книзі мають багато спільного у пошуку справедливості. Петро Шкраб’юк – носій правди і борець за неї, бо він справжній патріот, творчість якого спрямована на зміцнення загальнолюдських цінностей. Кожна розповідь – це частина історії нашого народу. Саме з таких книг нащадки черпатимуть інформацію про минулу й сучасну епоху, про героїзм українців в одвічній боротьбі з ворогами нації. Прочитавши книгу «Історії, прожиті тричі», переконливо стверджую, що голос її автора – щирий, правдивий, непідкупний.
Ольга Яворська,
член НСПУ, Львівщина.