Тарас Капуста – ім`я для чортківського електорату не нове і, хоча тепер не на слуху, проте й не забуте. Нині воно зійшло на небосхилі суспільності з новою ясністю. Чому? Про це й запитую у свого візаві насамперед.

Радіус суспільності від Тараса КАПУСТИ

– Гм, цікавитесь, чому цей хлопець досі мовчав, а тепер з`явився? – водночас розмірковуючи, перепитує мій співрозмовник.
– Тому, що вибори, тому що є що сказати. Тому що якраз сьогодні (бесіда відбувалась у п`ятницю, 9 жовтня – Авт.) рівно п`ять років, як працюю в Тернополі, очолюючи обласне управління водних ресурсів. Тож і причини для нашої розмови банальні – вибори, окреслення якихось життєвих віх.

– Отже, це інтерв`ю можна наректи навіть свого роду одкровенням?
– Гаразд. Балотуюсь до обласної ради по одному з округів м. Чорткова. Також балотуюсь і до міської ради, але вже по Тернополю.

– І на тих умовних терезах що переважує? Де хотілось би отримати депутатство насамперед?
– Ой, питання хитре, ой хитре! Звичайно, для мене було б за велику честь виграти вибори тут і там, але Чортків рідніший.

– Думаю, серце Ваше тут…
– Чортків рідніший, бо це моє рідне місто. Бо тут виріс, все знаю, тут минало моє дитинство. Тут живуть мої батьки – від 1966 року, це практично двічі по 50 літ! Були пропозиції балотуватися в депутати по різних округах, але одна з партій запропонувала Чортків, і я з радістю схопився за це. Якось їхав, було спекотно, і бачу: молодь, мабуть, студенти, намагаються видобути воду з вуличної колонки, а вона не тече! Мене так вразило – коли сам був таким пацаном, то вода там текла. І, мабуть, її треба відновлювати, щоб була доступна, – це одне з питань, що мене турбують. І чи виберуть мене депутатом, чи не виберуть, буду про це піклуватись. Ну, а якщо вести мову про господарку, то очисні споруди – питання коли не номер один для Чорткова, то й не два. Це важлива річ – і водопостачання, і каналізовування.

– Тарасе Ярославовичу, Ви ось скромно замовчуєте, що вклали у Чортків та Чортківщину багато сил. Пригадую нашу співпрацю, коли Ви, очолюючи ЗАТ «Тютюн-Імпекс», частенько приходили до редакції, аби викласти на папір наболіле, поділитися успіхами чи невдачами. Тоді багато що вмерло, в 90-ті роки.
– Важкі 90-ті роки…

– Коли б не сказати – лихі. Все до них є якийсь епітет – до тих 90-х. Але ж підприємство працювало!
– Ми боролись до останнього. Що маю на увазі? Нам вдалося пролобувати закон – простим хлопцям в непрості часи! – про обов`язкове використання українських тютюнів транснаціональними компаніями. На жаль, той закон був рамковий, тобто його було прийнято (нам допомагав ряд депутатів Верховної Ради безкоштовно), проте він мав термін дії. Як тільки термін закінчився, галузь припинила своє існування. Тому що тютюн закордонні компанії і тягнуть з-за кордону – з Індії, Китаю, Лівану і т. д. До речі, мені пощастило – працював і багато вчився в Індії, Штатах. На жаль, тютюн – культура колоніальна, не підтримувана нашою державою, хоча в інших державах це дотаційна культура. Ну, та в нас проблеми не тільки з тютюном…

– Мене десь так пориває запитати ось що. Ви були головою Чортківської райдержадміністрації чотири роки. Це немало?
– Це багато!

– По перебігу літ: що вдалося, а що – ні?
– Що вдалося зробити? По-перше, розпаювання Ягільницького кінзаводу – нелегкий і надзвичайно болючий процес. А ще – відкриття в районі двох дитячих будинків сімейного типу, реставрація РКБК ім. К.Рубчакової – такий факт можна без перебільшення назвати доленосним. Дуже потрібне, та що там – просто необхідне, це – закупівля медичного обладнання та автомобілів швидкої допомоги. Найбільше в мене, коли приїжджаю сюди, викликає радість, що у Чорткові завдяки моїм немалим старанням, а також старанням Олександра Стадника, який також прикладався, працює єдиний безкоштовний басейн на території Західної України. Тут безкоштовно плаває 400 діток! Тому що ми займаємось різними-всякими питаннями, а попри все – нація має бути здорова. І вона буде такою, коли ми їй дамо спортзали, басейни, чисту воду і чисте довкілля. Добре, що такий басейн є. Там хороший керівник позашкільною роботою – Руслан Пироговський, він цим горить також. А так по Чорткову – Хрест ми тоді встановили на горі Юрчинських – пригадуєте? – до 1020-ліття Хрещення України-Русі. Добре, що стоїть, що не понищили вандали, бо час тепер непростий. Пригадую, була у нас тема правильна (як виявилося) – ми намагалися перевести споживачів тепла на енергоощадні котли ще в ті роки.

– А нині воно спливло за необхідність…
– Це як повітря вже, а не життєва необхідність!

– Як же Ви передбачали це вже тоді?
– Вчився багато, читав багато, працював і тепер працюю дуже багато. Часу бракує, бо роботи багато, багато поїздок, тим більше, сім`я у Чорткові. Взагалі люблю Чортків, недавно спеціалістів по водному господарству привозив, показував їм Рудькову балку, тому що потрібно її відновлювати.

– Це перлина, чи, може, заголосно так сказано…
– Ні, таки перлина! Хлопці, які бачили багато об`єктів по світу, були вражені. А стан таких об`єктів потребує неймовірної уваги, тому що може виникнути безповоротна ситуація. Обов`язок активних чортківчан – знати про ці речі. Багато в Чорткові змінюється, багато людей виїхало, виїжджає, яких я знав, – це зараз процес глобального руху в світі. Люди шукають де краще, а хотілось би, щоб їхали до Чорткова.

– Вважаєте це за негатив?
– Те, що люди можуть їхати, – позитив, те, що їдуть не з добра, – звичайно, негатив.

– А ще ж відтік умів…
– Ну, не тільки умів, а й продуктивної частини населення, робочих рук. Це гірко.

– Тарасе Ярославовичу, знаєте, простежується така традиція, чи що: кожен новопризначений очільник району (і Ви не складали виняток) зазвичай водночас з приходом на посаду ставить за визначальний меседж намір підняти якесь «лежаче» підприємство. Проте… Це прогресуючий процес, як вважаєте?
– Звичайно, кожен приходить і ставить максималістські завдання. Але для їх реалізації має працювати економіка в цілому, не можна підняти щось в окремому районі. Хоча прагнути цього треба. На сьогодні, з точки зору набутого досвіду, вважаю обов`язковим залучення інвестицій, але не обов`язково іноземних. Бо всі говорять: «Залучимо іноземного інвестора, він збудує завод». Не треба розраховувати на «доброго дядька» – німця чи австріяка. Адже є маса людей, які працюють за кордоном, вони також висилають в Україну гроші. Має бути довіра місцевих людей, які володіють заощадженнями, для того, щоб утворювати акціонерні товариства. Наприклад, нас є сто акціонерів, ми склалися по $ 1000 і вже є $ 100 тис. Невелике підприємство можна заснувати. Тобто, люди мають навчитися довіряти і державі, й собі. А завдання влади – не будувати міфічні плани, а займатися цією довірою і спонукати людей до таких дій. Це моє бачення. Тому що ми також, коли працювали за Ющенка, дуже багато пропонували інвесторам і земельних ділянок, й адресували подібні пропозиції.

– А якщо не говорити про промислові підприємства, а, скажімо, про таке: наші люди їдуть на сезон до Польщі, на вирощування чи заготівлю садовини-городини. Чому в Україні, наділеній Богом такими ґрунтами, бракує садів?
– Ну, ситуація змінюється. Вже й на Тернопільщині маємо немало садів, та ще й яких – у Господарів з великої літери Петра Гадза, Олега Крижовачука, Миколи Пилипіва. Це колосальні об`єкти. А полуниці вирощують на Кременеччині. У нас на Чортківщині також є сад, посаджений в останні роки, це в районі Чорнокінців. Помалу щось рухається, а ми хочемо всього й відразу. І це правильно: не можемо ж ми жити триста років!

– Ви вже згадували десь про партію, яка запропонувала Вам балотуватися.
– Я не член партії, якось так мені пощастило, що до цього часу не перебував у жодній партії й не хочу вступати. Тобто, те, що можна балотуватися без партійного членства, вважаю за плюс. Те, що мусиш бути кандидатом в депутати від якоїсь партії, особисто мені не подобається, але що поробиш – такі закони. Я йду від Радикальної партії Олега Ляшка.

– Вважаєте, вона імпонує народові?
– Мабуть, народові щось підходить з того, що говорить Ляшко. А народ зараз обманювати складно, тому що адмінресурс – це все штука зрозуміла, але не все підробиш, не все завуалюєш. Люди прагнуть висловити свою думку – і це добре, це правильно. Ось буквально днями Верховна Рада прийняла закон про те, що партії фінансуватимуться з держбюджету. Це, напевне, дуже добре, дуже правильно. Бо якась партія має олігарха, а якась не має, тобто, вона меншовартісна, у неї менші шанси. Але в принципі мені хочеться більше говорити про господарку, бо займаюся господаркою з ранку до вечора.

– Розкажіть про своє управління.
– За п`ять років трансформувалися назва, функції, тому що для всіх це – меліорація. На слух начебто грубе слово, проте перекладається як покращення. Ми в принципі зобов`язані щось покращувати. А по районах у нас міжрайонні управління водного господарства. Минулого року ми стали першими в Україні з усіх показників – це вперше в історії нашого управління. Коли я прийшов, воно перебувало на 13-14-й позиціях, через рік стало десятим, ще через рік – сьомим, потім третім, а торік першим. У нас чудовий колектив – інженери, технічна інтелігенція, робітники прекрасні, віртуози своєї справи – говорю про механізаторів, бульдозеристів, трактористів, кранівників. Це люди, які працювали і на будівництві укріплень в зоні ведення АТО. Учасникам АТО допомагаємо й тепер, зібрали десь на 150 тис. грн. Різних речей. В основному спеціалізуємось на виготовленні пічок-«буржуйок», минулого року передали їх 25, зараз будемо ще більше робити. А в своїй безпосередній роботі багато працюємо обіруч із аграріями, з тими ж садами, із сільськими радами, тим більше тепер, коли через посушливе літо така ситуація з водністю.

– Був намір заторкнути в нашій розмові й це питання.
– Ну, класика яка? Поки немає проблеми, ніхто про неї не згадує. Тому піднімаємо питання про фінансування, про допомогу місцевої влади, сільських рад, бо поки все добре, ніхто про це не говорить. У разі підтоплення починається шум, недостатньо води – теж шум. Мабуть, треба постійно, в стабільному режимі ці питання піднімати. Надіюсь, все буде гаразд, водність стабілізується.

– Ви вже одну каденцію були депутатом обласної ради.
– Обласної так. А ще був депутатом і районної ради. Тобто, знаю, як працює рада, вже не новачок, а досвідчений депутат. Знаю, як працює система, не завжди правильно.

– Це плюс для кандидата, адже так?
– Це плюс в майбутнє. Якщо до мене звертатиметься простий громадянин, мені не доведеться думати: почекай, я вивчатиму цю ситуацію. Знаю її, можу предметно людині сказати: те зробимо, те зробимо, а те – ні.

– А взагалі депутатська кар`єра у Вас від…
– З 90-х років. Не завжди балотувався, тому що різні виникали життєві обставини, але зараз реально наступила якась така зрілість, що відчуваю в собі сили і політика, й господарника, можу впевнено з людьми говорити. Хто захоче знайти моє ім`я у виборчому бюлетені, знайде на 58-му виборчому окрузі, а хто шукатиме на 59-му, нехай вибачає.

– І насамкінець – радіус суспільності від Тараса Капусти.
– Щиро бажаю всім завжди вчитися – сам закінчив три вузи – знайшов час! (Сміється). А ще – багато читати і збагачуватися – не уявляю себе без читання книг! І – бути здоровими – охоче товаришую зі спортом, щоранку «намотуючи» на колеса велосипеда 14-15 км навколо тернопільського ставу. Нація має бути розумна, розвинута, багато аналізувати. Читачам газети – всього найкращого, чортківчанам – також.

Запитувала Анна БЛАЖЕНКО, “Голос народу”.