Двадцять дев’ять років минуло з того часу, коли останній солдат Радянської армії покинув територію Афганістану. 15 лютого 1989 року закінчилася безглузда афганська війна, яка гіркими споминами, сумними рядками закарбувалася у наших серцях. Полегшено зітхнули матері в українських сім’ях, тому що їхні діти вже більше ніколи не будуть гинути у локальних військових конфліктах, вони вже більше не оплакуватимуть цинкові гроби з мертвими своїми синами.

Але минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій військовий обов’язок.
Сьогодні, як і десять-двадцять років тому, серед загалу наших співвітчизників війна в Афганістані сприймається неоднозначно. Одні називають її затяжною, кровоненажерливою, несправедливою, інші – чужою і безглуздою, себто такою, про яку й згадувати не варто, бо наші солдати захищали інтереси тієї країни, яка безповоротно канула в Лету. Зазвичай, культурним світом завжди наводився один-єдиний аргумент таких роздумів: якщо б на нашу батьківщину посунули орди чужинців, то ми не роздумуючи кинулися б її захищати, а дії уявного ворога трактувалися б ніяк не інакше як агресією та окупацією. Це правда. Прикладом цього є нинішня війна на Донбасі. Але бойовий досвід, набутий в Афганістані, дозволив виховати нове покоління солдатів і офіцерів, які виконують завдання у зоні АТО, і зберегти чимало життів. «Афганці» одними з перших майже чотири роки тому викликалися боронити Донбас від окупантів, багато з них загинули. Серед них – Олег Міхнюк, ветеран війни в Афганістані, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, кавалер численних орденів та медалей. Активіст Революції гідності, учасник війни на сході України. Герой України. Загинув під час бойових дій за містечко Новосвітлівка, на трасі Краснодон-Луганськ 20 серпня 2014.
Повірте, ніхто з нас учасників бойових дій в Афганістані, не хоче відбілити події афганської війни, але забувати і замовчувати її ми також не маємо права, бо там загинули наші земляки, котрим ще тільки засівалося на життя. На їх місці могли опинитися й ті, яким ця війна завжди буде незрозумілою і чужою.
…Сорок шість цинкових трун з юними понівеченими тілами повернулися на Тернопілля додому, два солдати пропали безвісти. А скільки загиблих по всій Україні? Загиблих, зниклих безвiсти, калiк?.. Та й усi, що пережили ту вiйну, повернулися додому з пiдiрваним здоров’ям, хворою психiкою.
Офiцiйно для нас афганська вiйна розпочалася 25 грудня 1979 року. А може, вона розпочалася ранiше? Ще 27 квiтня 1978 року, коли вiдбулася Квiтнева революцiя в Афганiстанi? За старим афганським стилем це було 7 саура 1357 року. А може, ще у далекому сiмнадцятому, коли «молода країна Рад» визнала першою незалежнiсть Афганiстану i анулювала англо-росiйський договiр 1907 року? Як би там не було, але за десятирiччя тiєї афганської бойнi загинуло майже 15 тисяч солдатiв i офiцерiв 40-ї армiї «обмеженого контингенту» радянських вiйськ. Значна частина їх — хлопцi з України.
Безвiдповiдальнi тодiшнi керiвники нiяк не могли зрозумiти, що той шiстнадцятимiльйонний народ фанатично вiрить Аллаху, а не теоретикам наукового комунiзму. Що ми для них «невiрнi» (гяури) — люди, якi не сповiдують мусульманство. Їхнi правознавцi (факiхи) здавен розробили для них кодекс мусульманського права (шарiат), за яким вони живуть і житимуть вiчно. Магомет назвав свою релiгiю iсламом, що означає вiрнiсть Боговi. Вiровчення iсламу викладено в священнiй книзi мусульман Коранi, яка, на думку iсламського духовенства, мiстить вiчнi iстини, обов’язковi для всiх вiруючих.
Усi бiйцi «джихада», перш нiж взяти у руки зброю, присяглися на Коранi до скону боротися з «невiрними», вiддавати свої життя, усi свої сили й умiння, щоб визволити свiй рiдний край вiд чужого поневолення.
Один афганець, мiй однолiток, якось сказав менi в Кабулi: «З англiйцями тривала у нас вiйна багато рокiв, але вони не покорили нас, i з вами, шуравi, будемо воювати до тих пiр, поки вашi солдати топтатимуть нашу землю».
Наче у воду дивився: не перемогли ми їх, лише життя згубили вiсiмнадцятилiтнiми.
Кажуть, що у вiйни не жiноче i не чоловiче обличчя, у вiйни обличчя смертi. Вже в перших мiсяцях тiєї бойнi почали приходити з Афгану похоронки, «чорний тюльпан» привозив цинкові гроби. А коли з’явилися першi обелiски, тодішня влада заборонила писати на них «загинув у Афганiстанi». Уряд навiть видав таємну постанову, якою заборонив хоронити загиблих «афганцiв» поряд, щоб не було, випадково, мітингiв, протестiв. Гинули українськi хлопцi у тих забутих Богом краях за чужi iмперськi iнтереси.
Я часто думаю: чому ми, українцi, такий великий i багатомiльйонний народ, нiколи не мали своєї держави? Загребущi руки наших недругiв виривали нам душi, безчестили тiла. Вмирали і гинули ми по тюрмах i концтаборах, на жорстоких i несправедливих вiйнах. «Чому Ти, Господи, караєш нас, українцiв?» — час вiд часу запитує зболене серце. Може, Ти караєш нас через нашу рабську покiрнiсть перед сильнiшими?
Як знати?! Чомусь завжди менi на думку спадають слова апостола Павла: «Кого Бог любить, того i карає». Тяжко розумом збагнути бiблiйну iстину, але мушу приймати такою, яка є. Одна справа – жертвувати своїм життям за свободу i незалежнiсть своєї Батьківщини, а зовсiм iнша – гинути на чужинi, у неоголошених локальних вiйнах.
Не збагну й досi: за що i за кого проливали ми свою невинну кров там, в Афганiстанi? Достоєвський писав: «Якщо дорогою до щастя буде пролито бодай одну краплю кровi, то щастя нiколи не досягнути».
А крові нашої i слiз в Афганiстанi пролито цiлi рiки. Хто за це понесе вiдповiдальнiсть? Хто спокутує усі грiхи?
Любовi великої i небесної, миру i злагоди дай, Господи, моєму народовi i всiм народам сущим на землi. Молюся до Тебе, Боже, вiд iменi усiх скривджених i вiд iменi усiх кривдників. Прости нам провини нашi і спаси нас, грiшних. Я вiрю, Господи, що душi моїх бойових товаришiв, якi загинули на тих проклятих афганських крутосхилах, знайшли свiй останнiй притулок у Твоїх безжурних оселях.
Я вiрю Тобi беззастережно…

Володимир Погорецький, учасник бойових дій в Афганістані (інвалід війни).

Leave a Reply

Your email address will not be published.