Здійснюючи огляд нових чисел українських літературних журналів, важко втриматися від бажання назвати його «Бенефіс Ігоря Фарини». Адже цей талановитий письменник, критик і журналіст (уродженець с. Загір’я на Зборівщині, який тривалий час проживає в Шумську) представлений (подаю за алфавітом назви часописів) і в «Буковинському журналі» (м. Чернівці), й у «Вінницькому краї» (м. Вінниця), і в «Дзвоні» (м. Львів), і в  «Дуклі» (м. Пряшів, Словаччина), й у «Світлі спілкування» (м. Житомир).

Отже, за порядком. «Буковинський журнал» (число 2) опублікував рецензію Ігоря Фарини «Дорога до себе під дощем дум» на томик поезій Богдана Томенчука (м. Івано-Франківськ) «Жінка з одного вірша». У цьому ж номері часопису ще кілька публікацій, що зацікавлять тернопільського читача. Це, зокрема, науковця ТНЕУ й учасника АТО Миколи Лазаровича «Чи можливо домовитися з пальцем не стріляти з автомата», подана під рубрикою «Політологія: бо війна — війною». Багато цікавих фактів із життя нашого земляка, котрий передчасно відійшов у засвіти, відкриває у дослідженні «Патріотичний і неповторний поетичний світ Ярослава Павуляка» його чернівецький побратим Володимир Вознюк, родинне коріння якого пов’язане з Тернопіллям. Як і в Надії Гаврилюк, чиї поезії друкує журнал. Також вміщено есей вихідця із Чортківщини Євгена Барана (нині проживає в м. Івано-Франківську) «Гуцульщина, котрої не знаю».

Особливу увагу в цьому ж числі «Буковинського журналу» привертає репродукція портрета Соломії Крушельницької роботи знаного художника Володимира Слєпченка. Під час праці над п’єсою, а згодом і документальною повістю про співачку світової слави я бачив чимало її зображень, тож можу стверджувати: цей портрет нашої славетної землячки — один із найвдаліших. Тож чи не варто керівникам наших музеїв і музичного коледжу ім. С. Крушельницької подумати над його придбанням чи бодай замовити в митця копію цієї роботи?

А тим часом повернемося до Ігоря Фарини. Журнал «Вінницький край» (числа 1—2) друкує його рецензію «Поет запросив у свою хату» на збірку Віктора Мельника (м. Вінниця) «Будиночок з вікнами в ліс»; «Дукля» (№1), котра завдяки її головному редакторові Іванові Яцканину по-особливому прихильно ставиться до тернополян: у кількох останніх номерах — твір Володимира Барни, Марії Тройчак й автора цих рядків — рецензію на альманах «Франкова нива» (м. Дрогобич), яку підготував той-таки І. Фарина; «Дзвін» (№4) — рецензію Олега Василишина (м. Кременець) та Ігоря Фарини на антологію переможців конкурсу патріотичної поезії «Свіча на вістрі грозовім»; «Світло спілкування» (випуск №26) — його літературознавчий аналіз книжки оповідань житомирянина Григорія Цимбалюка «Зрушений алювій».

Усього в творчому доробку Ігоря Фарини тільки від початку нинішнього року — понад 130 публікацій у газетах, журналах, альманахах, на сайтах. Серед цих рецензій — видруки в часописах «ХарківLit», «Літературний Чернігів», «Південний Буг» (м. Хмельницький), «Слово і час» (м. Київ), у газетах «Літературна Україна», постійне авторство у «Вільному житті плюс». Перефразовуючи відомий вислів «Ні дня без рядка», можна сказати, що стосовно І. Фарини він звучить як «ні дня без рецензії».

А ще варто додати, що буквально кілька днів тому у новоствореному чортківському видавництві «Золота Пектораль» вийшов його роман «Любов у негоду», який раніше був відзначений на Всеукраїнському конкурсі «Крилатий лев». Окрім того, у квітні 2019 року І. Фарина став лауреатом міжнародної літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша — за пропаганду кращих набутків сучасної української літератури.

Побажаймо ж майстрові пера, котрий торік переступив межу свого 60-річчя, творчого довголіття. Є в кого вчитися молодим.

Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Leave a Reply

Your email address will not be published.