Борис Олексійович Чичибабін, за паспортом Полушин (рос. Борис Алексеевич Чичибабин, нар. 9 січня 1923, Кременчук, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР — †15 грудня 1994, Харків, Україна) — український радянський поет, лауреат Державної премії СРСР (1990). Свої твори писав російською мовою. Більшу частину життя поет прожив у Харкові. Унікальність творчої манери Чичибабіна визначається гармонійним поєднанням істинного демократизму з високою культурою вірша, ясності «змісту» — з витонченістю «форми», яка, однак, ніколи не ускладнює сприйняття його поезій. Афористичність формулювань і проникливий ліризм дозволяють обґрунтовано зводити генезис чичибабінської поетики до двох таких несхожих за манерою класиків російського красного письменства, як Некрасов та Фет.

Сонети коханій

15.
Вже бігти вслід за поїздом хотів,
Землі і небу посилав прокляття.
Пустилася у світ в благенькім платті
І зопалу сьорбнула холодів.

Та знаю, зайве все моє завзяття,
Бо через сотні верст нема мостів.
В розлуці зимно, взимку й поготів.
Либонь, нудьга у тому Закарпатті.

Службовий виїзд тоскний до знемог,
І ні тепла, ні друга. Дав би Бог,
Щоб хоч один їй трапився з кагалу.

І я когось благаю і молю
Хутчій зігріти гілочку мою,
Розвеселити, щоб не сумувала.

21
Що звуть любов’ю люди повсякчас
В оманливій полуді, як в болоті?
І все життя серця у вас в турботі,
Щоб хоч примарний вогник той не згас.

Як хвиля, б’є любов-хвороба враз,
А з Лілею, як лебедю в польоті.
Вона не плоть, де дух живе між нас,
А дух, що втілив очевидність плоті.

– Відкрийте скарб мій, – просить, – знайте, єсмь
Життя і світло, чистий всесвіт весь,
Пронизаність морська і глиб прозора. –

І той уникне темряви і зла,
Кому вона дарунки принесла,
Жаліючи за долю, повну горя.

27
І ми сховались від суєт на час
У небо, чи в обійми, чи до скиту,
Де ніжність за ігумена, куди ти
Пливла крізь жар зі мною вдвох не раз.

Ось інший сон: прийма в майстернях нас
Ернст Неізвєстний. Скульптор знаменитий
До нас звертався просто і відкрито,
Та дихав Бог в тих мир-словах щораз.
Тут також дух діянням був опора.
Про час і день згадали ми не скоро
І вийшли в світ із величчю в серцях.

А там Москва металася й волала,
Здавалося, було їй діла мало
Як до кохання, так і до митця.

30
За ніч усе в наметі нам намокло.
Тримає свіжість вранішня роса.
Туман тужаво з лісу загуса,
А я тобі начитую Софокла.

В селі зарічнім зрідка чути пса,
А окрім нього, в світі все замовкло.
Пташки й годинник в тиші сам на сам,
А я тобі начитую Софокла.

Як підемо, прошу, щоб ти взяла
Повітря цього лісу і села
І ран старих, щоб кров моя засохла.

Тяжка пора. Не друзі нам брати.
Приречений цей світ вже не спасти.
А я тобі начитую Софокла.

Переклад Олександра Ткаченка

Про перекладача:
Ткаченко Олександр Іванович, 1940 р. народження,
співробітник одного з інститутів НАН України,
доктор технічних наук.

Leave a Reply

Your email address will not be published.