Автопередмова до книги
Ігор Павлюк. Паломник: Роман-медитація у віршах. — Київ: Видавництво «ФОП Ретівов Тетяна», 2018. — 224 с.
Творення цього роману у віршах припало на переломний період зміни мого світогляду: метафізичного (коли моїми кумирами були поети, а література – сенсом, змістом, формою існування) – на релігійний…
Кістка духу під хрестом долі ламається межово, космічно боляче.
Зростається повільно.
Але біль – то голос Всевишнього.
Тому ріст – це втеча від болю.
Рядки цього роману – шрами на хребті мого духу, який змінював напрямок дихання: з горизонтального – на вертикальний.
Аз грішний творив цей роман для себе, як правило, в дорозі, у подорожах Україною і світом. Це – моя душевна, духовна підготовка до справжньої молитви, яку я забув чомусь, хоча якої навчили мене прабабуся Ганна та бабуся Тетяна, які як могли замінювали мені маму, яка пішла у інший вимір через кілька днів після мого народження, коли не зажила ще фізична пуповина, яка пов’язувала нас…
Але зосталася пуповина духовна…
Отож, цей лірично-епічний медитативний текст, сюжет якого – мій житейський шлях від сімнадцяти (час мого вступу до військового училища і відчуття себе поетом) до сорока дев’яти років (повернення до молитви і бажання піти в монастир…), вірніше, його образний пунктир.
Тут – стиснуте до метафор, природно, є все, що пульсувало у моїх зовнішньому та внутрішньому світах: і суспільно-політична аура, і міфологія, кохання і… любов… зрада і шляхетність, казка, і пісня…
Якщо хтось запитає мене просто: навіщо я писав це? – то я відповім просто: шукав свою молитву – розмову з Універсумом.
Якщо хтось запитає мене ще простіше: навіщо я друкує це? – то відповім так: цей роман може допомогти розгубленій людині знайти шлях до віри.
А я таким чином виконаю свою місію як письменник, який існує і творить на лезовій межі: адже атеїст нічого вічного не створить, а людині віруючій логічно нема сенсу писати книги, адже священні книги релігій уже створені…
Оцю лезову межу і має заповнити мій роман у віршах із промовистою у цьому контексті назвою – «Паломник» (пало́мництво (від лат. palma – пальмова гілка), проща – мандрування віруючих людей до святих місць).
Хтось шукатиме в цій моїй книзі паралелі із «Паломництвом Чайльд Гарольда» лорда Байрона, хтось, можливо, із «Метаморфозами» Овідія…
Але всі порівняння, звичайно, накульгуватимуть, як і сам ліричний герой – прочанин на його кам’янистому шляху до теплого й доброго світла, до Мами, яку він втратив дуже рано… до Отця:
Поезія росла в мені, росла…
Це ж – музика, написана словами…
То мала присмак диму зі ствола,
То наче з Того світу голос мами.
Цей роман про народження і смерть, воскресіння і переродження, яке кожен має пережити сам, з Богом… Тому всі паралелі і компаративи тут діло другорядне і смакове.
В ліро-епічний, драматичний наратив тексту «Паломника» інкрустовані поліритмічні «Зміна ритму», «Внутрішній голос», «Голос літописця», які органічно симфонізовують подекуди медитативне звучання розмови подорожнього із людьми, із самим собою, із Всевишнім…
Апробована уривками в журналах «Київ», «Дзвін», «Українській літературній газеті»на сайтах, після пронизливих відгуків ця духовна дитина готова до самостійного вільного польоту окремою книгою, щоби потрапити в руки тих, хто паломник за натурою, хто любить пісню і казку, легенду… хто потребує вертикальної рівноваги духу, сповіді і причастя, до чого мені хотілось би кликати людину, братів і сестер по духу й по крові.
Аз грішний уже кілька разів завершував цей роман-сповідь у віршах, але він знову і знову у несподіваний час у несподіваному місці являвся мені у сні і наяву і просився на папір – безконечний, як Чумацький Шлях до себе, до людини, до Творця…
Тому не можу гарантувати, що це вже остаточна його версія, адже справжнє духовне життя після 50-ти лише починається…
А я вдячний доброму письменнику і видавцю Юрію Николишину, який допоміг видати цю книгу – його подарунок мені до цієї круглої дати…
Будьмо і тримаймося!
Щиро Ваш
Ігор Павлюк.