Виступ на презентації-читанні 19 березня 2018 р. у Національній спілці письменників України роману «Жаба», журнальна версія якого надрукована в №1-2 цьогорічного журналу «Всесвіт» у перекладі Ігоря Павлюка.

Про Китай моє серце знає ще з того, часу, як я хлопчаком із сердечним нетерпінням чекав вечорами казок моєї прабабусі Ганни, яка знала їх несказанно багато і, здається, сама їх і придумувала…
Вона розповідала про давні часи і далекі землі так, ніби сама там і жила.
Тому мені здавалося, що завдяки їй і я побував у всіх древніх цивілізаціях, у тому числі в Китаї ще у тому віці, коли формувався мій світогляд.
Потім, у шкільні роки, я чув страх, що ми маємо воювати з Китаєм.
Пізніше, у 90-х роках мої діти бавилися китайськими іграшками, писали китайськими олівцями, які я купував їм. А коли у цей же час я працював у Нью-Йорку, то купив собі чоботи та куртку китайського виробництва, які служать мені вже 19 років і зносу їм нема. До речі, у Сполучених Штатах Америки працював із китайцями і жив у Чайна Тауні.
Мені завжди подобалися китайські жінки, китайська кухня, китайська філософія, китайська поезія… китайська мова загалом…
Тому вважаю, що доля закономірно звела мене у 2014 році із одним із найбільших китайських письменників – Мо Янем, із яким ми вже за ці роки налистувалися на добрячий п’ятитомник…
Я писав про його творчість, він написав передмову до моєї книги.
І став за ці чотири з половиною років моїм духовним братом-другом.
Тому я із поважною любов’ю переклав цього літа, перебуваючи в європейському круїзі його журнальну версію роману «Жаба», який мій щирий друг Дмитро Дроздовський взявся надрукувати у легендарному всесвітньовідомому «Всесвіті».
Усім сердечно вдячний за співпрацю.
У тому числі колективу «Всесвіту», які допомогли довести мій переклад до перфектного рівня, адже я не є фаховим перекладачем з англійської, більше того – я вивчив англійську завдяки активному листуванню нею з геніальним китайцем і громадянином Всесвіту – Мо Янем.
Що ж до самої «центральної країни» Китаю (слово Китай походить від імені «Катай», яке завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, потрапила до середньовічної Західної Європи, витіснивши латинське «Хіна», і звідси перейшло до української мови, де перетворилася на «Китай». А «Катай» іноді вживають як поетична назва Китаю) – культурного регіону Східної Азії та однієї з найдревніших, неперервних земних цивілізацій, однією із колисок якої була долина річки Хуанхе, де ще в п’ятому тисячолітті до нашої ери, в епоху неоліту люди почали обробляти землю, а три тисячі років до нашої ери вступили в епоху залізних знарядь праці і зброї, то він репрезентує державні утворення та культури із найскладнішою системою письма, які виникли упродовж шести тисяч років і мають істотний вплив на загальносвітові духовні, економічні, релігійні, комунікаційні сфери, адже Китай – це колиска істотних технічних винаходів, які вплинули на долю всього людства: папір, порох, друкарство, компас…
Мудро взявши все найкраще із відомих світові суспільно-політичних систем і перетрансформувавши це через національні традиції, архетипи, Китай створив неповторні моделі розвитку із потужним економічним потенціалом, перейшовши із сьомого місця у кінці XX століття за обсягом Валового Національного Продукту на друге місце в світі тепер після Сполучених Штатів.
Але це закономірно.
Адже Китай цілеспрямовано й мужньо будував і захищав свою державу, починаючи із кінця третього – початку другого тисячоліття до нашої ери, а у третьому столітті до нашої ери її межі оперезала легендарна Велика китайська стіна, довжина якої більше ніж 6700 кілометрів, і яка постійно перебудовувалася і продовжувалася, виникши практично у час з’яви на геополітичній карті світу поряд із імперіями Саргона Аккадского в Месопотамії, Новоассирійської імперії, держави Ахеменідів, імперії Маур’їв, Римською імперією Китайської імперії династії Тан (від Синьцзяна до Кореї), яка боролися за гегемонію над усією Центральною Азією.
Близько 2000 років до нашої ери у Китаї при династії Шан почали виникати перші міські поселення, коли міста Центральної Азії і Перської імперії стали величезними перехрестями цих торгових маршрутів Великого шовкового шляху між Китаєм та Сирією. До речі модерний Китай планує прокласти нині новий Шовковий Шлях до Європи.
А тоді, в тисячолітніх далях на Сході народжувалися перші на планеті філософські школи китайських мислителів, серед яких даоїзм, легізм, пульсуюче живим вогнем істини конфуціанство, чиї послідовники шукають суспільно-політичну мораль не в силі закону, а в силі особистісного прикладу і традицій.
І що характерно, симптоматично, наш духовний соленізант, автор знаменитого «Червоного ґаоляну», які пише «оргії точності, жорстокості і краси» (як пише про Мо Яня німецький письменник Мартин Вальзер).
та представленої у сьогоднішньому «Всесвіті» «Жаби» Гуань Мое, який увійшов у світову літературу під псевдонімом Мо Янь, що означає «мовчи», як казала йому мама, про що він душевно розповів у його Нобелівській лекції, народився у 1955 році на сході Китаю у селищі Гаомі провінції Шаньдун. А шаньдунське місто Цюйфу – місце народження Конфуція! Шоуцюй же біля Цюйфу – місце народження легендарного, міфічного Жовтого імператора (Хуан-ді) – якого вважають правителем Китаю, засновником даосизму, пращуром усіх китайців.
Тобто напрошується чимало містичних, міфічних асоціацій, поза якими магічно, реально актуальна, адекватна одна – ім’я хлопця Гуань Мое (Мо Яня) із батьківщини Конфуція вже невіддільне від історії великого Китаю навіки-вічні.
…Але наразі китайські династії досягали піку свого розвитку, об’єднувалися (як Цинь і Хань) і помирали, даючи життя новим державним формуванням. Так після падіння Східної Династії Хань і настання епохи Трицарства у древньому Китаї (з 220 до 280 року боротьба між трьома різними державами країни Вей, У і Шу) племена кочівників з півночі в IV столітті нашої ери захоплювали території, завоювавши весь Північний Китай, утворивши дрібні царства. І знову через сто років пішла хвиля возз’єднання: Династія Суй возз’єднала Китай в 581 році. А в 618-907 роках (час правління Династії Тан) Китай вступив в свій другий «золотий вік» при якому процвітало селянство із правом вільного ринку у високоурбанізованим, технологічно розвиненим суспільством, яке мало монополії на виробництво чавуну, будувало висячі мости, друкувало книги, виготовляло компаси. Але ніщо не вічне під Сонцем. І династія Тан також розпалася, спричинивши півстолітній безлад, аж доки династія Сун знову об’єднала Китай в 982 році, аж доки під тиском кочівників північний Китай був знову втрачений при династії Цинь в 1141 році. Як це нагадує і тогочасну історію України-Руси з її поділами, міжусобицями, про що зокрема говорить «Слово о полку Ігоревім»…
І що цікаво – з 1209 до 1279 року Монгольська імперія завоювала весь Китай, як і майже всю Євразію, окрім, як знаємо, лише центральної і Західної Європи та Японії. Тобто ми з Китаєм були якийсь час під владою однієї імперії, що не могло не позначитися на культурно-інформаційних, духовних, економічних та й кровних обмінах.
Недаремно мені такий близький Конфуцій з його формулою «Тому, хто має знання, далеко до того, хто вміє любити, а тому, хто любить, далеко до того, хто радіє…» і його геніальний земляк Мо Янь, який, «як кожен справжній чоловік… добре розбирається у жінках, зброї, напоях, питаннях честі» – писав я в рецензії на його Червоний ґаолян».
Тим часом, коли Китай, Індія і Середній Схід були об’єднані єдиними домінуючими геополітичними силами, географічно детермінованими горами, пустелями, що оточували ці держави, бо в 17 столітті, коли династія Мін, що правила Китаєм після вигнання монголів, призупинила розвиток Китаю як морської держави забороною торгівлі, Османська імперія контролювала майже весь Середній Схід, а імперія Великих Моголів – Індію, а Європа була розділена на кілька держав, які воювали між собою.
У Новий час, у 18 столітті, продуктивність праці в найрозвиненіших районах оточеного гірськими пасмами Китаю була на рівні євроатлантичної економіки. Але династія Мін впала під натиском маньчжурів, чия династія Цин пережила спочатку період розквіту, а потім впала жертвою атак Заходу. Китайська торгова революція («початковий капіталізмом»), була також перервана.
20 століття, як відомо, стало періодом небаченого в історії людства технічного прориву та виникнення нових ідеологічних теорій та практик, серед яких прийнятий в Радянському Союзі на державному рівні комунізм поширився після 1949 року і в Китаї, де він після колапсу комуністичних держав трансформований існує й досі у вигляді прискорення вільної торгівлі і «глобалізації».

* * *

Що ж до китайської літератури, то вона належить до найдревніших великих літератур світу, і її історія налічує більше трьох тисяч років: від перших записів пророцтв на кістках тварин та черепахових панцирах до писань на папері з 2 століття до нашої ери, дереворитництва у 9 столітті та винайдення друкарського верстату у 12 столітті.
Зміст, форма та формозміст китайської літератури вивчають двома найпоширенішими способи: за жанровим поділом та за хронологічними межами династій.
Отож, не вдаючись у форматі виступу до детального аналізу цього великого художньо-інформаційного явища у загальносвітовому гуманітарному контексті, спробуємо пунктирно відмаркувати основні явища і тенденції розвитку китайської літератури аж до нашого автора – Мо Яня і до його свіжоперекладеного твору – «Жаба».
Перші філософських тексти, історичні твори, поетичні збірки, які вплинули на творення китайської літератури, пов’язані із часом династії Чжоу (1122-256 роки до нашої ери), найвідомішими авторами яких були Лао-Цзи, Чжуан-цзи, Мен-цзи, Мо-цзи, Сунь-цзи із його книгою «Мистецтво війни», яка стала визначним пам’ятником давньої китайської літератури. А твори Конфуція цього періоду справили значний вплив на розвиток китайської культури, зробивши конфуціанство державною релігією у час правління династії Хань (206 рік до нашої ери – 220 рік нашої ери).
Книга «Історичні записи» Сима Цяня дотепер цитується в підручниках китайської мови. Тогочасні правителі наказували збирати старовинні народні пісні у віддалених провінціях імперії. В цей період розцвіла також китайська проза, автори якої давали поради імператору як управляти державою.
У період між правліннями династій Хань і Тан (220-618 роки) поетеса Цай Веньцзі (177-239 роки життя) написала поему про свій полон у кочівників Хунну, використовуючи пентасилабічну форму, яка була притаманна китайським народним пісням. А найвідомішим у той час був вірш про молоду жінку Хуа Мулань, яка, зайнявши місце свого батька, пішла на війну з тими ж Хунну,
У 1703 році (час династії Цін (1644-1911 роки) було видано імператорське зібрання творів поетів епохи Тан (Лі Бо, Ду Фу, Ван Вей, Мен Хао-жань, Бо Цзюйі, Розвивалися класичні літературні форми , поезія стародавньою китайською мовою, лірика, ритмічна та римована проза, створені трактати, присвячені живопису та каліграфії, зокрема «Таємниці живопису», автором яких вважають художника та поетау Ван Вея.
Проза ж епохи династії Тан поділялись на чотири групи: історичні романи, любовні новели, героїчні та фантастичні історії, де реалістичні дійові особи взаємодіяли з фантастичними істотами, як-от в «Історії правителя Нанке» у Лі Гунцзо, де головний герой уві сні потрапляє в царство мурашок, тоді як у романі Шень Цзицзи «Життєпис Жень» написаному у 781 році, молодоий хлопець одружився з дівчиною, яка була лисицею у людській подобі, про що він дізнався тільки після її смерті.
Однією з найпопулярніших любовних тогочасних новел була «Повість про красуню Лі» Бо Сінцзяня – про історію молодого вченого, який закохався у куртизанку, цінувалася збірка фантастичних історій «Розповіді про загадкове та незвичайне», написана Ню Сен-чжу …
Прикметно, що сам імператор Династії Сун (960-1279 роки) Хуей-цзун був живописцем, каліграфом та музикантом, а в «золоте століття» сунської поезії розвинувся поетичний жанр «ци», що прийшов у класичну поезію з народних пісень, де дозволялося існування рядків без фіксованої кількості ієрогліфів. У цьому жанрі найуспішнішими поетами були Су Ши, поетеса Лі Цинчжао (1084-1151 роки) та поет-воїн Сінь Ціцзі. У пізнішому зібранні творів у жанрі «ци» поетів династії Сун (кит. 宋词全) було вміщено близько 20.000 віршів, авторами яких були 1300 поетів та поеток цієї епохи.
Протягом правління династії Сун набув поширення феномен «біцзі» – збірок художньої прози з авторськими коментарями укладача. Так «Нотатки пана Сун Цзін-Веня» містять щоденникові записи, анекдоти, історії про привидів, жарти, загадки. У цей період також виникли перші зразки класичних творів: «Роману трьох держав» та «Подорожі на Захід», а також були створені попередники китайської опери – театри, які особливо розвинулися у час династії Юань (1261-1368 роки), коли було створено більш ніж 600 п’єс, а відомими драматургами стали Бо Пу, Гуан Ханьцін, Гао Мін, твори яких дотепер включають до репертуарів традиційних театрів.
Під час правління династії монголів відбулося поєднання різних культурних складових і створена потужна епіка, головними героями якої закономірно були представники монгольського та тібетського походження. Період правління династії Мін (1368-1644 роки) – час розквіту китайського класичного роману, протягом цього часу з’явилися такі твори як «Квіти сливи в золотій вазі», «Роман трьох держав», «Річкові заплави»,» та «Подорож на Захід».
У цей час розвивалися також малі прозові жанри, у 1378 році надрукована збірка «Нові оповідання біля запаленого світильника», написана Цюй Ю (1341-1427 роки) – автором «Нотаток про півонієвий ліхтар», продовжувалися також поетичні традиції династії Тан, зокрема написання афоризмів «цзацзуань», майстрами яких були Чень Гаомо, Сюй Шупі, , Фан Сюань.
Династія Цін (1644—1911) переслідувала вчених та літераторів, знищивши, наприклад, Товариство відродження (Фуше) на чолі із відомим поетом Чжан Пу. У той же час продовжувалися традиції поезії ци та ши (Чжу Іцзунь, Налань Сінде). Знаковою подією став твір «У парку поезії» Юань Мея про побудову віршів. Роман Цао Сюеціня «Сон у червоному теремі» став останнім з «чотирьох класичних романів», які увійшли до скарбниці класичної китайської літератури.
Сатиричне зображення державної екзаменаційної системи у романі У Цзінцзи «Ліс вчених мужів» (1749) стало відгуком на тогочасну формалізацію та бюрократизацію цієї соціальної установи.
Останнім романом, створеним у традиції китайських класичних романів стали «Квіти у дзеркалі», написані вченим-літератором Лі Жу-чженєм.
У цей час зароджується китайська журналістика, особлива роль в чому належить громадському діячу та філософу Ван Тао.
Наприкінці XIX століття у кінці правління династії Цін активізувалися контакти із західною культурою, перш за все Великою Британією та Францією, спричинивши багато перекладів, творів про емансипацію жінки, що відображено у нарисах письменниці Юй Дерлін.
Нова (1919-1949 роки) та новітня (з 1949 року) китайська література пов’язана вже не із династіями, а зі зміною монархічної форми правління на республіканський устрій і зумовила перехід від моделей класичної, конфуціанської літератури до «нового стилю», характерними рисами якого є народна мова, широка доступність творів.
Засновником нової китайської літератури став письменник Лу Сінь (1881-1936 роки), який у 1918 році опублікував відому книгу «Щоденник божевільного». Серед письменників-публіцистів був Мао Дунь (1896-1981 роки) з його романами «Весняні шовкопряди» та «Перед світанком» і який був серед засновників Комуністичної партії Китаю у 1921 році і працював секретарем Мао Цзедуна та міністра освіти Китайської народної республіки.
Поет Сюй Чжимо (1897-1931 роки) після навчання у Кембриджі писав під впливом французьких поетів-символістів та англійських романтиків, зокрема Джона Кітса та Персі Біші Шеллі.
Після у 1949 році проголошення Китайської Народної Республіки багато китайських письменників, як і радянських, почали писати про класову боротьбу, колективізацію, індустріалізацію, будівництво залізниць. А протягом Культурної революції (1966-1976 роки) парадоксально розвиток літератури загальмувався, письменників часто судили, аж доки у 1979 році знову почалася лібералізація культури з тематикою «літератури шрамів», або «літератури поранених» – про травматичний досвід тієї ж Культурної революції. «Література шрамів» («Класний керівник» Лю Сіньу, «Шрам» Лу Сіньхуа, «Клен» Чжен І, «Крик» (1979) Фен Цзіцая, яка стала попередницею модерновішої «літератури реформ», зародженої у 1980-х роках, яка зосереджувалася на показі повсякденного життя, бюрократичних проблем боротьбі за права жінок, реформуванні промисловості. Одночасно китайська література інтегрувалася у загальносвітовий культурно-інформаційний процес: так в оповіданні «Око ночі» Ван Мен імітував сюрреалістичну техніку «потоку свідомості». А Ван Шуо зробив актуальними жанри «репортажної» та «хуліганської» літератур, що свідчить про відносний лібералізм китайської літератури кінця ХХ століття в загальній атмосфері введення цензури під час «кампанії проти духовного забруднення», придушень студентських протестів на площі Тяньаньмень у 1989-му, що було поштовхом до творення критичних до комуністичного режиму текстів, серед творців яких Ян Цзішен та представники «літератури неореалізму», яскравими представниками якої Чи Лі, Лю Хен, Фань Сяоцін, Фан Фан, Лю Чженьюнь, Чжу Суцзінь, Лі Сяо, Ян Чженгуан, Чжао Беньфу.
Найсучасну китайська літературу творять не лише письменники Китайської Народної Республіки, але й письменники з Тайваню, Сінгапуру та китайців емігрантів.
Серед перекладачів творів китайської літератури українською мовою Іван Чирко, Лідія Голубнича, Геннадій Турков, Надія Кірносова, Ярослава Шекера…
Китайська література має двох Нобелівських лавреатів – Гао Сінцзянь (2000 рік, який у 1997 році став громадянином Франції і проживає в Парижі) та «наш» Мо Янь (2012 рік), презентацію-читання творчості якого ми вже другий раз презентуємо у Національній спілці письменників України, який під час Культурної революції в Китаї залишив школу і пішов на фабрику. Коли Гуань Мое було двадцять років, він вступив до Народно-визвольної армії Китаю, де й почав писати і друкуватися у 1980-ті роки, а з 1984 року викладав літературознавство в Армійській академії культури, закінчивши 1986 року Вищу школу мистецтв Народно-визвольної армії Китаю.
Його творчість загалом магічно-натуралістична, з елементами гумору та сатири за стилем і належать до «літератури пошуків коріння» за змістом, адже він описує життя Китаю як люблячий син життя своїх предків – чесно і з любов’ю, щоби була користь душам нащадків.
Я із задоволенням перекладав його «Жабу» підчас цьогорічної подорожі Європою. Хоча це мій перший масштабний переклад з англійської, яку я вивчаю самотужки, адже, як і Мо Янь, учився у радянській сільській школі, де її практично не вчив.
Тому сердечно дякую моєму другові Дмитрові Дроздовському, усьому колективу журналу «Всесвіт», які чудово, професійно відкоректували, підготували мою роботу до друку.

Ігор Павлюк

Leave a Reply

Your email address will not be published.