У справді мальовничім бойківському селі Либохора тче килим долі своєї вчитель української мови і літератури, завуч місцевої середньої школи – творчий і креативний педагог, абзольвент української філології 1982 року Франкового університету у Львові Михайло Лихва. Забігаючи наперед, хочеться сказати про надзвичайно дружню, працьовиту та щиропобожну, класичну сім’ю із семи «Я»: Михайло, Павліна, Ігор, Оксана, Світлана, Іванко й Микола – справжній вузол української родини, на яких тримається наша Батьківщина.
Четвертий десяток літ накручується на життєво-виробничому «спідометрі» непосидючого Михайла Михайловича. Завжди в полоні свіжих ідей, нових планів і перспектив – Михайло Лихва є прикладом для своїх колег як молодших, так і старших у навчально-виховному процесі.
Дивуєшся справжньому витвору техніки й господарності – двокілометровому водогону, прокопаному паном Михайлом із сусідньої високої гори. Не білоручкою, а завзятим господарем славиться Михайло. Корова, свині, качки, гуси, кури… Справжній поліфонічний хор птиці й худоби кожного ранку розриває густі карпатські тумани. А подвір’я наповнюється щемним і стійким молочним запахом.
Непідробною гордістю для вчителя Михайла Лихви є його сини та невістка, теж за фахом педагоги. Справжньою надійною сімейною шиєю виступає медпрацівник, дружина – пані Павліна. Усе кипить у її руках. Ніжний жіночий погляд, щирі м’які очі, приємна усмішка – ось непідробна візитка характеру Павліни Лихви. А все біля неї звивається-крутиться малесенька помічниця – онучка Світланка. Провідавши родину свого університетського випускника, в моєму серці плекається вдячна надія, що із такими міцними сімейними сотами завжди буде процвітати наша незалежна Україна.
Зиновій Бичко, член НСЖУ,
м. Львів