Потужно зорить у небесах Шевченкова мегапланета. Хоча Поет ще й не зарахований до лику святих, однак він для України був і є янголом-хоронителем. Серед світових пророків – це маєстат, який провіщав долю свого народу й полум’яно закликав чисті серця воєдино злитися для її оборони.

Для мурування народу й нації насамперед потрібний міцний матеріал. Таким, передусім, є Мова. Власне її Тарас Шевченко і визволив із пут мертвечини та порожняви: «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!..»
Свого часу Іван Котляревський у ранг світових мов увів українську народно розмовну стихію, очистивши її од мулу старослов’янщини та переконливо довів, що нею можна писати і творити справжні художні перли.
Тарас Шевченко цю безумовну небесну красу підніс на ще вищий рівень – рівень національн літературну мову. Мову, зрозумілу всім українцям. Мову, що позбавлена діалектних форм як фонетичних, так і лексичних.
Тараса Шевченка небезпідставно вважає світ наймогутнішим оборонцем рідного слова. «А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди» (“Передмова до нездійсненного видання “Кобзаря”).
По нинішній день українські мовознавці, працюючи над мовними нормами, орієнтуються на Шевченкову граматику і словник, уводячи їх у розмаїті словники й довідники.
Отож, в історії формування української національної літературної мови як її невтомні гранувальники стоять дві кремезні постаті: Іван Котляревський і Тарас Шевченко – зачинатель і основоположник. Для них святим ідейним переконанням була аксіома – буде мова, буде народ і нація.

Зиновій Бичко, мовознавець

Leave a Reply

Your email address will not be published.