Місто Підкарпатського краю, яким є насправді Борислав, завжди багате на творчі особистості – зокрема письменників, музикантів, співаків, різьбярів, художників, майстрів художньої вишивки і представників інших професій.

У ньому досить успішно творили такі славні письменники, як Іван Франко, Стефан Ковалів, Уляна Кравченко(Юлія Шнайдер), відомі наші сучасники – Іван Гнатюк, Євген Титикайло, Ірина Сеник, Ігор Нижник, Іван Зінченко (Царство Небесне!), творять теперішні – Ігор Юринець, Андрій Грущак, Ольга Сидорак, Ганна Костик, Роман Квітневий-Іванців, чотири Романи — Британ, Драгуш, Завідняк, Кабацький, Віктор Кравцов та інші.
Рідко коли в одному і тому ж населеному пункті знаходяться творчі особистості з одним і тим же прізвищем. Це Богдан Британ і Галина Британ, батьки котрих родинними вузами аж ніяк пов’язані не були. Їхня творчість читацькому загалу давно відома не тільки у рідному місті, але й далеко за межами області. І це – добре.
Галина Британ – авторка двох збірок поезій: «Бути Людиною» /Вид – во «Посвіт», Дрогобич, 2017р./ та «Без обгортки»/Вид – во «ЗУКЦ», Львів 2018р./.
У першій збірці є такі скромні слова поетки : «У збірці «Бути Людиною» презентовані мої поезії, які торкнуться вашого серця і душі. Тут багато ліричної поезії, а також поезія на тему АТО, на тему війни, про те, як її переживають діти, як боляче матерям. У книгу ввійшла поема «Нескорений», присвячена наймолодшому Герою України Георгію Тороповському, котрий стояв за свою державу до кінця, втративши життя в 18 років»…
Має книга три розділи: «Лірика», «Подяки рідним», «Тема війни» . Програмний вірш « Мрія – бути Людиною» – це, по суті, філософія нашого життя. У ньому домінує заклик до вдосконалення особи, суті людського існування, духовного збагачення.
Задумайся хоч на хвилину,
У чому суть твого життя?
У тому, щоб бути Людиною,
У цьому й весь задум Творця!
(Мрія – бути Людиною)
Ця та інші поезії Галини Британ за поетичним синтаксисом і формотворчими засобами, а також інтонаціями нагадують поезії Василя Симоненка, – «вибуховістю», актуальністю тем, традиційністю, філософською насиченістю. Останні два рядки вірша «Цю мрію – бути Людиною, цей істинний задум Творця» – співзвучні із рядками В. Симоненка: «Ти знаєш, що ти людина, ти знаєш про це чи ні?». Це не пряме запозичення у нашого Генія, а своєрідна імпровізація, яка під впливом натхнення зривається із уст мистця, повною мірою пропагуючи кращі зразки своїх попередників.
Досить цікавим є й другий розділ – це вірші подяки тим, хто найрідніший авторці: мамі, татові, сестрам, синові, чоловіку, близьким та знайомим.
Поезія «Моїй мамі» наскрізь символічна, це – заклик для всіх, кого рідна мати на цей світ привела. Ця подяка — як Молитва, як Присвята, як Славень державі, в якій ти народився чи побутуєш.
«Моя дорога, найкраща, мила,
Що під серцем бережно носила,
Моя мамо, серце моє просить
Поклонитися за сиві коси…»
(Моїй мамі)
Слова щирої подяки Г. Британ адресує і своєму батькові:
«За всі поради, дякую, мій тату,
За серця твого світло й теплоту,
І хочу щиро я тобі сказати:
Люблю тебе, мій тату…»
(Моєму татові)
Такого ж плану й інші вірші найріднішим. Хтось може авторці закинути певну альбомність, дрібнотем’я… Ні, це не так! Адже ті, хто дали нам життя, мають мати й повне своє відображення і на сторінках книги.
До болю вражає третій розділ – тема війни. Тут і пекучий біль, і невимовні страждання, і вічні материнські сльози, і сирітство дітей, – геть усе, що принесла на нашу мирну землю злочинна путіно-кремлівська сатрапія.
Розпочинається цей цикл такими-от словами:
Багряна зима, там на сході, багряна,
Болючі новини, останні слова,
Покинуті села, заплакана мама,
Молюсь, щоб скінчилась багряна зима…
(«Багряна зима»)
Читаєш такі рядки – серце навпіл розривається, душа криком кричить: за що нам покара така,о, Господи? Чим ми, українці, москалям завинили? Хіба тим, що хочем бути самі собою, що хочем у власній хаті ґосподарем бути, так? Ми -бо на своїй землі, не чужій, ми-бо мирний народ, не такий, як захланна московська орда.
Закінчується цей цикл поезій досить заклично:
« І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну,
Що борються за правду до кінця
Заради щастя, справедливості і волі
Заради світлої, ясної долі…»
(З поеми «Нескорений»)
А тепер трохи конкретніше щодо другої книги Галини Британ – «Без обгортки». Як і в першій, вона, поетка, має своє слово до майбутніх своїх читачів. Ось витяг : «Дорогий мій друже! Ти тримаєш у руках часточку мого серця… У кожному рядочку своїх поезій я залишила часточку себе, щоб ти міг відчути, який прекрасний світ навколо…».
Тематичний спектр своїх творів авторка і сама визначила. Це – прощення, сердечність, стриманість, доброта, співчуття, чесність, щирість, сміливість, милосердя, тощо… Г. Британ добре розуміє призначення поезії – як для себе особисто, так і для читацького загалу. В поезії «А я пишу» вона щиро зізнається, що творчість для неї не щось інше, як поклик душі:
«А я подяку Господу віддам,
За те, що словом можу обійняти,
За те, що можу у своїх віршах
Частиночку душі подарувати…».

Так, поетеса, ще досить молода – і за віком, і за творчістю. Проте вона уже особистість, адже не з тих, котрі, хибуючи, «підтягують» свої творіння до, так би мовити, європейських, а то й світових зразків віршотворення. Письмо її просте, зрозуміле, потужне. Авторка знає — задля чого і для кого кладе свої рядки:
«Не здавайся, іди!
Вітер скоро мине,
І сліди від журби,
Плином часу змете…».
(«Вітер скоро мине»)
Чим ще примітне поетичне письмо авторки? Насамперед метафоричністю рядка, вдалими порівняннями, милозвучністю мови, глибиною розкриття теми. А це вже, погодьмося, майстерність, – не початківця, а, може, дорослого і досвідченого мистця. Кажу це не пафосно, а чесно і щиро: її поезія теплого і щирого слова вартує!
Звісно, українська душа має бути сильна духом, одухотворена Божим промислом, як сльоза, чиста. Так, такою має бути і душа поета:
«Любов і ненависть, тепло і холод,
Те, що зламати б мало, – зміцнює тебе,
Ти знай, ти володієш даром Божим, –
Душею, це вона тебе веде…».
(«Божий дар – душа»)
Було у житті Г. Британ різне: і падіння, і злети, і любов, і розчарування, були й тривоги і радощі, але кривизни не було. Вона обрала собі один-єдиний шлях, Божий:
«Було… Я падала і підіймалась…
Було…Я плакала й сміялась…
Було… І літо, й мокра осінь…
Було…І сонечко, і грози…».
Але все це минуло:
«Пішли… У небуття вітри холодні…
Пішли… У забуття болю безодні…
Пішли… Без вороття страхи безсилі…
Пішли… З мого життя вагання хвилі…».
(«Було…»)
Ну, що ще сказати про молоду поетесу? А те, що вона, як творча особистість, якось раптово появилась у нашій літературі, хоча, як сама зізнається, в шість рочків просто говорила віршами… Появилась, як колись Василь Симоненко, Ліна Костенко, Микола Холодний, Василь Стус, Ігор Калинець, Роман Лубківський, поети-бориславці Іван Гнатюк, Євген Титикайло, Ігор нижник, Ірина Сеник та інші мистці нашої національної культури.
Втім, читач може мені закинути: чи все так бездоганно у творчій робітні авторки рецензованих книг? Відповідь така: ні, не все. Треба позбутися певних мовних огріхів — зокрема декларативності, збитих тем, неточних рим, аритміки рядка, та це, як мовиться, поправимо. Бо це прорахунки – творчого росту. Не помиляється той, хто нічого не робить, тим паче не пише…
Колись корифей нашої літератури Борис Антоненко-Давидович, даючи уроки молодим, наводив таку мудру народну приказку: «Не знаючи броду, не сунься в воду…». І ці слова нині аж ніяк не стосуються творчості Галини Британ: місце броду, яке вона обрала, перейшла успішно – і у житті, і в творчості.

 Андрій Грущак, 3.07.2019
м. Борислав,
Львівщина Член НСПУ

Leave a Reply

Your email address will not be published.