Такого запитання чортківці собі не задають. Видатному австрійському і єврейському класику літератури ХІХ століття Карлові Емілю Францозу ось-ось освятять пам’ятник у Чорткові. І не тому, що чортківці винятково захоплюються його творчістю. Поки-що за культурним рівним громадськість Чортківщини ще не доросла до поширеного почитання Карла Францоза – лише нечисленний прошарок освічених і культурних чортківців мають про нього обмежені знання. Удостоївся Францоз особливої честі не стільки, як шанований письменник, а як уродженець Чорткова, чия слава додає позитивного шарму рідному місту. Парадокс, одначе, полягає в тому, що Карл Еміль Францоз не народився у Чорткові.

«Так де ж народився Карл Францоз?» – Це запитання поставив собі у свій час дослідник його особи Петро Федоришин. Лаконічна довідка: Петро Степанович Федоришин відомий громадянам Тернопільщини як редактор найпоширенішого в області часопису «Вільне життя». Має у своєму життєвому набутку вагомі досягнення у різних сферах діяльності. Ознайомча характеристика про П.Федоришина в «Тернопільському енциклопедичному словнику» (Т.ІІІ, ст. 509) сьогодні застаріла і не охоплює усіх його достоїнств. Зокрема, два об’ємні видання в загальній кількості майже у 2000 сторінок з історії рідного села Білого, наповнені документальними обґрунтуваннями, високоестетично оформлені, характеризують Петра Федоришина як достойного ученого-краєзнавця. Його краєзнавчі праці наявні для загального користування у публічних бібліотеках м.Чорткова, поширені серед сотень родин села Білого і немало їх розійшлося по теренах України та закордонах. А тепер – по-суті порушеної теми.
Білянин Петро Федоришин відкрив для науки місце народження Карла Еміля Францоза подібно до того, як Альберт Ейнштейн, за зізнанням останнього, розробив теорію відносності у фізиці. Пригадуєте, як це було? Одного разу засновника теорії відносності запитали, в який спосіб він зумів здійснити своє відкриття. Той відповів приблизно так: «Дуже просто. Усім добре відомо, що 2х2=4. А я вирішив перевірити. Почав множити і одержав інший результат: 2х2=5». Федоришин, щоправда, не сумнівався у чортківському походженні Карла Францоза. Йому, всього-навсього, заманулося прочитати деякі його твори, на які посилалися у своїх наукових розробках учені мужі. Наприклад, повість з привабливою для нього назвою «Війт із Білого». Бо така, бачте, натура у Федоришина – коли він працює над чимось, то робить це скрупульозно, доскіпливо, «витискаючи» з наявного можливостей, вибачте за тавтологію, усе можливе, а саме в той час дослідник працював над історією рідного села. Отже, чому б не заглянути у ХІХ століття очима відомого письменника? Аж тут його спіткало розчарування. З’ясувалося, що авторитетні науковці в більшості не бачили праць Карла Францоза, про які згадували у вчених трудах – не те щоб їх читали! Бо повне видання творів Карла Францоза було видане лише один раз – у 1876 році в Лейпцигу, та ще й готичним німецьким шрифтом. Несподівана перешкода не зупинила Федоришина. Він довго і терпеливо напитував оригінали, поки не надибав у Віденських букіністів. Наступна трудність полягала в пошуках перекладача. Накінець, і ця перепона була подолана. В нагороду дослідник одержав задоволення у тому, що подарував українському читачеві досі не відомі твори. А головне, зміст перекладених з ініціативи Петра Федоришина творів Карла Францоза дає доказове обґрунтування, яке зобов’язує науковий світ і громадянське середовище змінити хибну до цього часу думку про Чортків як місце народження уславленого єврейського письменника Карла Еміля Францоза. Зрозуміло, подібне твердження напередодні відкриття у Чорткові пам’ятника уродженцеві (з погляду місцевих жителів) Чорткова Карлу Емілю Францозу може сприйматися, щонайменше, з недовірою, якщо не скандально, в усякому випадку – революційно. Отож, настала найвища пора надати слово дослідникові:

 

Для того, щоб переконатися в білівських стежках дитинства Карла Францоза, варто прочитати хоча б такі рядки його щоденника та оповідей: «У моїй пам’яті постає остання історія з хлоп’ячих років. Вона відбувається на моїй Батьківщині, на Поділлі, в селі Біле…» (Оповідання ‘«Гонитва за Кошутом»).
«Було це грішного літа, в серпні, одного спекотного дня. Я їхав тоді зі своїм Василем дорогою, що вела від Чорткова до Білого… Всередині у мене здіймався буревій різноманітних думок та почуттів; кожен поворот на шляху приносив у моє серце радість «батьківського духу», бо я знав, що скоро буду вдома…» (Повість «Війт з Білого»).
У своїх літературних описах письменник часто в Білому. Село згадується у десяти його творах. Десь пише одним реченням, десь словом, а інколи абзацом або кількома. Дитинство завжди міцно викарбовує в пам’яті най-улюбленіші місця, найдорожчі і наймиліші серцю назви. І таким для Францоза є Біле.
Фрагмент із книжки Петра Федоришина «У водовертях Серету», м.Тернопіль, «Терно-граф», 2012р., розділ «Білівські стежки Карла Францоза», ст.210.

Дослідник подає лише дві цитати із писань письменника, але зверніть увагу, вони належать самому Карлу Емілю Францозу і їхній зміст настільки недвозначно свідчать про його вітцівську колиску, що годі сумніватися.

Карл Еміль Францоз (передрук з книжки П.Федоришина «У водовертях Серету», Тернопіль, «Терно-граф», 2012р.).

Карл Еміль Францоз (передрук з книжки П.Федоришина «У водовертях Серету», Тернопіль, «Терно-граф», 2012р.).

Книжка Петра Федоришина «У водовертях Серету», Тернопіль, «Терно-граф», 2012р.).

Книжка Петра Федоришина
«У водовертях Серету», Тернопіль, «Терно-граф», 2012р.).

І все-таки, лазівка для сумнівів існує. Вгадую, що уважний, освічений читач, який володіє темою в межах загальнодоступної сьогодні інформації, готовий виступити з контраргументами – він так приблизно скаже: «У цій історії залишається незрозумілим головне: зв’язок Карла Еміля Францоза із селом Білим. Адже відомо, що батько майбутнього письменника Хайнріх Францоз працював повітовим лікарем у Чорткові. Очевидно, що там він і мешкав із своєю сім’єю, там народився його син, який згодом прославив місто свого проживання у збірці новел «Євреї з Барнова», де можна упізнати Чортків. Хіба не так?». Якраз не зовсім так. Саме за вищеприведеною спрощеною схемою укладали біографію Карла Еміля Францоза радянські науковці. Їм не вистачало достовірних джерел. На противагу своїм попередникам краєзнавець Петро Федоришин, «копає» доскіпливо і глибоко, не зупиняючись перед складнощами, які розгортаються у процесі дослідження. При потребі його зусилля долають відстані і кордони. Завдяки своїй наполегливості він роздобув електронний варіант досліджень А.Літвіна, який відвідав Чортків у 1913 році, а згодом, в 1916р. видав у Нью-Йорку багатотомну працю «Єврейські душі». У V-у томі під назвою «Галичина» він помістив оповіді з історії Чортківського пінкасу (пінкас – актова книга єврейської общини). Щоби скористатися потрібними історичними записами, Федоришинові довелося забезпечити їхній переклад з ідиш (древньоєврейської мови) на українську. Що ж відкрилося дослідникові після многотрудних пошуків істини? Він умістив результат у кілька лаконічних рядків:«Можу із впевненістю сказати: Карл Еміль Францоз народився і провів дитячі роки у Білому, куди Хайнріх Еміль Францоз перевіз свою вагітну дружину перед пологами, побоюючись провокацій і переслідувань. Адже не секрет, що він підтримував революційні події 1848-1849 рр. А позаяк батько майбутнього письменника служив лікарем у Чорткові і синагога була тільки в цьому містечку, то й релігійне іудейське обрядове хрещення майбутній письменник отримав тут, а отже, і відповідний запис у метрикумі» (там же, ст. 210). Вищезгаданий А. Літвін розлогіше розшифрував ситуацію: батько літературного класика Хайнріх Францоз – один із засновників Чортківської Хаскали (єврейського просвітницького товариства), діяльність якого була спрямована проти хасидів. Хасидизм як релігійний напрям, супротивний ортодоксальному іудаїзму, утримував панівне становище серед чортківського єврейства у ХІХ столітті. Отож, Хайнріх Францоз для власної безпеки і благополуччя сім’ї змушений був триматися на відстані від Чорткова, наскільки дозволяли обставини. Це стало причиною його переселення до Білого.
Ось так виглядає розкрита загадка народження Карла Еміля Францоза. Звичайно, нововідкритий факт ані не принижує місто Чортків, ані не вивищує приміське село Біле. Його слід взяти до у ваги, як наукову поправку, щоби не повертатися до історичної помилки, яка на жаль, ось уже п’ять зайвих літ безперервно мусується засобами масової інформації. Я говорю про «п’ять зайвих літ», бо якраз такий термін виповнюється виданню Петра Федоришина «У водовертях Серету». До слова, симпатикам Карла Францоза варто звернути увагу на цю книжку як на єдине джерело деяких із творів письменника, уперше перекладених з оригіналу. Якось нещиро виглядає споруджувати пам’ятник літературному корифеєві, ігноруючи його твори. Тим паче, коли вони тісно пов’язані з його малою батьківщиною. Адже саме цей фактор спонукав земляків до меморіального заходу.

Андрій Базалінський

Leave a Reply

Your email address will not be published.