У словниковому (лексичному) багажнику нашої української мови великий простір займають поетичні, «незаїжджені» слова, які зрідка вживаються в щоденному мовленні. Образно кажучи, вони – мов чудові діаманти в королівській короні.

Мовець, який їх знає та використовує у слушний момент, збагачує таким чином своє мовлення семантичною (значеннєвою) палітрою. Воно в нього то яскраве, як веселка, то, як сепія, пастельне, то барвисте, як гуашна мозаїка.
Наведу короткий словничок для їхнього вжитку нами: Лі́тепло – тепла вода. Гала́світа – невідомо куди, світ за очі. Гущина́ – кущі або інша рослинність; густий непрохідний ліс. Шпа́рко – дуже швидко, спритно. Мо́тлох – старі речі домашнього вжитку, одяг, клапті. Навпере́йми – намагатися перегнати один одного в бігу, плаванні тощо. Нівро́ку – використовується замість «нічого собі». Маста́к – справжній майстер на всі руки, людина, яка все вміє робити, вправна, тямуща у будь-якій справі. Ла́сувати – їсти що-небудь смачне. Анітеле́нь – ні слова, ні звука. Цму́лити – пити щось із насолодою. Виднокра́й – те саме, що обрій, горизонт, але значно поетичніше, погодьтесь. Уторо́пати – зрозуміти; сприйняти зміст сказаного чи написаного. Шиба́йголова – так характеризують сміливу людину, яка нічого не боїться й ні перед чим не зупиняється. Синоніми: зірвиголова, відчайдух. Так-ся́к або ся́к-так – з великими труднощами; недбало, абияк. Кепкува́ти – глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися. Шубо́вснути – плюхнутися у воду; пірнути, роблячи сплески.
Є в нашій мові слова (лексеми), для яких не знайдемо російських відповідників: вирій, добродій, залізниця, книгарня, кохати, мистець, нівроку, наразі, олія, обіруч, шахівниця.
Тож, читаймо, відвідуймо театри, слухаймо радіо, аби наша мова в устах наших квітла, як навесні першоцвіт, пролісок, підсніжник, ряст і фіалка.

Зиновій Бичко, словесник

Leave a Reply

Your email address will not be published.