Василь Шкіря випустив нову книжку для дітей “Житіє зайчика-контрабандиста”, що містить однойменну казкову повість, 13 казок і п’єсу.

Як треба говорити з дітьми про серйозні речі? І чи варто взагалі це робити? Багатовіковий народний педагогічний досвід свідчить, що таки варто, але чинити це слід в адекватній до малечого сприйняття формі: казки чи гри. І ще з гумором, який мобілізує ментальні здібності, не дає дитині знудьгуватися, впасти у ступор. З обов’язковими позитивними персонажами, яких не надто довкола, але які так потрібні дитині. Створений світ має бути трохи добрішим, лагіднішим за реальний, аби дитині кортіло зазирнути до нього. І головне – світ художнього твору має бути цікавим, інтригуючим, заманливим. Дитина любить брати на кпини зло, це форма бодай ілюзорної перемоги над негараздами. То ж сатира, карикатура завжди приваблює дитячу свідомість.
Оці принципи і лежать в основі такого жанру, як казка про сучасність, що його вже багато років розробляє В.Шкіря. Він освоїв два різновиди цього жанру. Один – казково-байковий, в якому фігурують тварини, але у них легко розпізнаються ті чи інші людські характери, соціальні чи родинні ролі, культурні типажі. Інший вид – казково-побутовий, де фігурують людські персонажі, найчастіше – онук з бабусею і дідусем, їхні сусіди і знайомі. Там же часто виводяться реальні закарпатці – І.Хланта, В.Комендар, різні митці Іршавщини.
Що й казати, часи ми нині переживаємо специфічні, коли “все перевернулося і тільки укладається”. Тягнеться то все вже кілька десятиліть, і особливого просвіту попереду не видно. Схоже, що не тільки наші діти, а й онуки ще скнітимуть у тому самому безчасів’ї. Тому важливо створити бодай сімейний душевний комфорт для юних поколінь. Коли ж до цього долучаються ще й професійні казкарі, таке можна лише вітати.
Якщо мовити про 70-сторінокву казкову повість, що дала назву збірці, то це така собі кримінальна сага для дітей з елементами роману виховання. Контрабанда – те, що зараз на слуху, але література наша чомусь сором’язливо обходить її (виняток – «Карбід” А.Любки). Тут маємо взагалі особливий підхід до цієї специфічної теми. На початку тексту Зайчик – типовий сучасний підліток, котрий вважає, що батьки не вміють жити, пристосуватися до нових ринкових і євроінтеграційних реалій. Закочує цілу істерику і видає ряд політологічних тез, що своєю кумедністю можуть зацікавити навіть найменшого читача. Опис звірячої “малини”, що зібралася в ужгородському готелі-ресторані і планує чергову контрабандну оборудку – у кращих традиціях нашої літератури. Особливо колоритні кроти Міх і Мах. Завербований Кабаном Зайчик починає тягати цигарки через кордон. Але заїла совість та й страх попастися. Тому переживши силу-силенну різних пригод (дрони, тунелі, шапка-невидимка), Зайчик наважується все-таки порвати з криміналом. Поки все скінчилося хепіендом, проте судячи з того, що малий зібрався іти стопами свого батька і стати журналістом, перед ним незабаром виникнуть нові, ще більш дошкульні проблеми.
Автор вперто розширює тематику дитячої літератури за рахунок речей, що чомусь вважаються не для дітей. Фактично теж протягує їх контрабандою. Проте така контрабанда, на відміну від інших, цілком доречна.

Сергій ФЕДАКА,
м. Ужгород

Leave a Reply

Your email address will not be published.