Минуло вже три роки, як ми усі, смакуючи осінніми щедротами яблуневих садів, вчимося жити, працювати, переоцінювати й шанувати, доганяти і не втрачати, любити й дорожити, але вже без нього…., Ні, з ним, просто уже в іншому вимірі… Там, де любов з любові пророста… Бо жодні відстані не в змозі розірвати оте незриме, але таке багате й щедротне перевесло шани й нашої любові, з якими щоразу йдемо кожен на свою сповідь до нашого незабутнього Івана… Першого вересня у тісному колі рідних, колег і друзів ми вшанували вже 3-тю річницю тієї розлучної осені, що назавжди розвела мости цього світу між нами та нашим дорогим Іваном Семеновичем НАГІРНЯКОМ.

І ось у піднесеності передсвяткових урочистостей, напередодні Покрови Пресвятої Богородиці, Днів українського козацтва та захисника України, у Новодністровську було відкрито вже сьому меморіальну дошку. І якщо обідньої пори набундючене осіннє небо, здавалось, ось-ось вмиє усе навколо дощем, то незадовго до початку іще одного щирого доторкання до творчості Івана Семеновича жовтневе небо ласкаво усміхнулось сонцем, напрочуд яскраво випромінюючи таку звичну й улюблену нами посмішку дорогої нам людини. І тільки невпинний вітер раз по раз мимоволі нагадував усім шанувальникам, що зібралися біли Будинку народної творчості та дозвілля «Молодіжний», про непрості й мінливі життєві стежки-дороги нашого Майстра слова.

Від імені родини і всієї громади шанувальників творчості нашого славетного земляка ми висловили щиру вдячність Сокирянській районній організації Спілки журналістів України на чолі з Ростиславом Олександровичем Бузилом, котрий рік тому ініціював, а колеги по перу одноголосно підтримали відповідне звернення до міської влади щодо сприяння та узгодження відведення місця для встановлення меморіальної дошки. А далі цю добру справу продовжила своїм зверненням у травні 2017 р. музейна рада Новодністровського історичного музею і його директор Галина Олександрівна Разгонюк. Із низькоуклінною подякою рідні, колеги, друзі і земляки адресували щирі оплески директору філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», депутату Чернівецької обласної ради Василю Йосиповичу Суботі, завдяки чийому особистому сприянню стало можливим виготовлення меморіальної дошки. Виробництво і доставку забезпечили подружжя Альони та Олега Сивунів. Усі підготовчі роботи з ремонту фасаду цієї будівлі були здійснені за підтримки Новодністровської міської ради та депутатського корпусу, а монтажні – на прохання Галини Олександрівни Разгонюк – виконали працівники ТОВ «Будмонтажсервіс», яке очолює Олександр Сергійович Гандзюк.

І ось хвилююча для усіх мить… – дружина митця, вірна подруга і творчий соратник Євгенія Семенівна Нагірняк та друг і земляк, колега, ветеран енергетики, головний інженер «Дністровської ГАЕС» Анатолій Павлович Жук, затамувавши подих, зняли біле полотнище – і всі мимоволі відчули щирий усміх нашого Івана Семеновича Нагірняка. Відтепер тим, хто відвідуватиме урочистості, концерти чи збори, він поглядом з небес неодмінно зичитиме миру, добра і радості в долі. І щоразу знайомі та гості міста читаючи згадуватимуть про Почесного громадянина Новодністровська, знаного на Буковині та в Україні письменника, поета, драматурга, журналіста, члена Національних спілок письменників та журналістів України, лауреата численних премій та конкурсів, профспілкового діяча, голову об’єднаного профспілкового комітету ДКГВ 1984–1987 рр., директора Новодністровського будинку культури з 1996–99 рр., літописця будови Дністровського гідрокомплексу та сучасного спорудження ГАЕС у період журналістської діяльності 1974–2014 – і, що найголовніше, Почесного жителя наших вдячних душ, дорогого нашого кремезного вусаня!

Іван Семенович та його родина були прихожанами церкви Покрови Пресвятої Богородиці, тож, як і годиться, її настоятель, ієрей Тарас Раковецький здійснив обряд освячення меморіальної дошки, наголосивши у щирому слові, що Іван Нагірняк направду був справжнім патріотом і пророком у своїй творчості.

І, немов на незримій хвилі любові, поусюди рідними просторами зазвучала пісня «Місто моєї юності» на слова Івана Семеновича, музичне крило якій подарував його земляк по рідному селу Ломачинці, як і по такому ж рідному Новодністровську, Михайло Васильович Рожко, – у незмінному виконанні Антоніни Камбур та Лариси Півторак, а всі присутні, вдивляючись в усміхнений погляд нашого дорогого Івана, радо підтримали давно улюблену пісню – уже народний гімн міста.

А вже щедротним і багатим на любов перевеслом вражень і вдячності стали виступи новодністровців та гостей урочистостей. Висловила своє пошанування видатному землякові і секретар Новодністровської ради Наталя Іванівна Кримняк, підкресливши, що він був взірцем відданості рідній землі як для молодого покоління, так і для поважних городян. По-особливому хвилювався колега, земляк-ломачинчанин, з яким більше 6 років працювали пліч-о-пліч із Іваном Семеновичем в одному кабінеті на Дністровській ГАЕС, Анатолій Павлович Жук, дякуючи долі за цю дружбу і співпрацю. Тремтливі спогади спливли і у пам’яті творчого побратима по перу і співавтора першої про місто енергетиків книжки «Новодністровськ засвічує вогні» Олександра Дмитровича Чорного, котрий розділив з Іваном Семеновичем десятки-сотні журналістських доріг у період праці в районній газеті «Дністрові зорі». Свою присвяту славному землякові прочитала і новодністровська поетеса Галина Терентіївна Мельник. А вже згодом із низькоуклінною вдячністю до усіх, хто долучився до цієї благородної справи, попри неймовірне хвилювання звернулася Євгенія Семенівна Нагірняк, котра щиро раділа, що її любий Іван Семенович тепер усміхатиметься до всіх перехожих, сердечно приймаючи і до безмовної сповіді, і даруючи крізь щирий погляд потрібну пораду. А вже коли Євгенія Семенівна, долаючи невимовну тугу і тремтіння голосу, раптом почала читати останні прижиттєві рядки, що прощальним птахом рвалися із душі чоловіка в останні години життя, ніхто не стримував сліз, вражаючись актуальності й болю, що пронизував кожне слово вірша «Скажи, мені, батьку…».

Пронизливою до найдрібніших струночок єства стала хвилина мовчання на світлу й добру пам’ять про Івана Семеновича Нагірняка, дорогого наставника і порадника, колегу і відданого сина своєї землі, володаря Почесної відзнаки Національної спілки письменників України, Лауреата літературних премій імені Михайла Чабанівського, Сидора Воробкевича, Дмитра Загула, Фонду пам’яті журналіста Григорія Шабашкевича; дипломата Всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» та сучасних радіоп’єс, літописця людських доль та історії Дністровської ГАЕС, автора 20 книг і 1 брошури та ще трьох готових до друку рукописів книг (2 родоводи і 1 – літопис одного із будівельних підприємств) та… вже три роки, як небожителя…

65 літ на його життєвій вишиванці…  Як несправедливо мало! 65…Як же направду багато зосталося, завдяки його слову, бо ж воно, пущене поміж люди, проростає швидше, ніж будь-яке насіння! Його слово – у дорогих серцю просторах, у сивочолому, як і він сам, Дністрі… у любому місті! У промовистій тиші золотого осіннього дня делегації від підприємств та всі охочі поклали барвисті квіти шани до щойно відкритої меморіальної дошки. Надто болючими були гіркі сльози і рідної сестри-близнючки Івана Семеновича – Євгенії, котра ще довго тремтячою рукою гладила обличчя брата на фото з меморіальної дошки…

Не приховувала сліз і Раїса Бондар, дружина покійного товариша Івана Семеновича, знаного колеги по перу, дністрозорівця, Почесного жителя м. Сокиряни Олексія Станіславовича Бондаря, адже цих двох чоловіків пов’язувала багаторічна дружба, журналістська співпраця, і подібне звернення про встановлення меморіальної дошки на його вшанування у районному центрі рік тому приймалося одночасно, та поки ще тільки на папері.

І вже за мить навкруг полинули українські пісні, які так любив Іван Семенович, у виконанні Новодністровського аматорського народного хору «Калина» під керівництвом Антоніни Камбур, акомпанемент Михайла Рожка.

Ось так, у передчутті світлого та радісного свята – Покрови Пресвятої Богородиці, з нагоди Днів українського козацтва та захисника України ми всі молитовно просили у Пресвятої Богородиці миру, добра, суспільної злагоди для любої Батьківщини, здоров’я, доброботу й щасливого майбутнього для рідного народу. Особливого настрою нам додавали юні таланти Анастасія Чабан, Анастасія Кобзар та Катруся Барабаш. І за кожним словом здавалося, що саме так сьогодні хотів сказати нам своє вітальне слово наш Іван Семенович, аби шанували один одного за життя, молилися і вірили й берегли нашу рідну землю!

Защедрилась осіння пора

У дотикові тихому Покрови,

А погляд уже лине до Дністра,

Всміхаючись незримо кожним словом.

Замружена ласкавість до землі

Вже горнеться в калиновому гроні.

На відстані душі – його політ

І вічне перевесло на осонні.

А яблук отих ранніх аромат –

У кошикові люблячого серця

Відлунням благодатних оцих свят

Щоразу нам Іваном озоветься…

 

Інна ГОНЧАР, ведуча урочистостей

.

22366436_503557576687768_8342186595079439304_n

22405753_503557570021102_7154668290931717668_n

22424374_503556503354542_5687692963242978373_o

22424541_503554803354712_3434181506142498766_o

22426558_503554700021389_8642981166790439778_o

22459470_503556536687872_1561637930588969646_o

IMG_0650

IMG_0704

Leave a Reply

Your email address will not be published.