8 червня 2017 року Обласний літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького знову гостинно відчинив свої двері для шанувальників літератури.

На гостей чекала цікава зустріч із письменницею Неонілою Крем’янчанкою (справжнє прізвище якої – Дригуш-Следзінська). Свій літературний псевдонім взяла від назви рідного Кременця, в якому народилася, виростала, де навчалася в середній школі №1,  звідси їздила здобувати вищу освіту в Тернопільський педагогічний інститут ім. В. Гнатюка. На Кременеччині вона починала і свій трудовий шлях.

 Вступним словом розпочала творчу зустріч директор музею Тамара Сенніна, яка ознайомила присутніх із життєвим шляхом письменниці та її літературним доробком. З винятковим зацікавленням був сприйнятий рекомендаційний лист відомого українського письменника Дмитра Павличка, адресований у Тернопільську національну спілку письменників 18 жовтня 2015 року щодо вступу Неоніли Крем’янчанки до Національної спілки письменників України. Зачитані слова класика української літератури, Героя України, Почесного громадянина Кременця про її письменницький дар, звучали переконливо і вагомо.

Першою ластівкою майстрині слова стала збірка «Орлине гніздо» (1995) – літературна обробка легенд Кременеччини, доповнена і перевидана у 2001 та 2013 роках. Згодом видала книгу про боротьбу воїнів УПА на Тернопіллі (перевидану в 1999 році) – «Було в матері три сини» (1999), у  2013 році світ побачила збірка поезій «Зорепад любові». Оцінивши попередні видання, Дмитро Павличко, все ж таки, найбільшу увагу зосередив на книзі «Рабів до раю не пускають» (2015). Вона – про Революцію гідності, Майдан і Небесну сотню. Її видатний поет і запропонував висунути на здобуття Шевченківської премії.

Та цього разу на нас чекало знайомство з новою роботою Неоніли Крем’янчанки – повістю «Заробітчанське щастя» (2017). Своє нове видання письменниця присвятила всім жінкам заробітчанкам, доля яких розкидала по далеких світах.  Авторка знайомить нас із Софією, жінкою-сучасницею, котра ризикуючи здоров’ям, а  подекуди й власним життям, здійснює великий материнський подвиг заради кращого майбутнього своїх дітей. Страждання і радощі, ностальгія за батьківщиною, котрі тужливою піснею живуть у серці, віра у щасливу зорю рідного краю, велика любов, що долає всі труднощі на світі, – така головна тема даного твору.

Неоніла Крем’янчанка поділилася з присутніми історією написання повісті, своїми переживаннями, адже й сама має неабиякий заробітчанський досвід. Уривки повісті, які зачитувала авторка, сприймались доволі реалістично і зворушливо. Науковий співробітник музею Наталія Бранцевич доповнила загальну атмосферу зустрічі твором братів Богдана та Левка Лепких «Чуєш, брате мій» та виконала українську народну пісню «Летіла зозуля».

Письменниця прагне, щоб її твори стали насамперед «школою життя для сьогоднішнього покоління молодих». Тому й не дивно, що слухачами в музейному салоні  були переважно  студенти: хлопці  та дівчата медичного училища ім. Арсена Річинського, гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка. Цю аудиторію доповнили представники  Кременецького товариства «Просвіта» та інші кременчани.

Завершальне слово промовила мати письменниці Лілія Адамівна Следзінська, яка відіграла головну роль у формуванні літературних уподобань доньки. Вона ж – керівник районного товариства «Просвіта», педагог-новатор, популяризатор рідної мови, вчитель української мови та літератури з багатолітнім стажем, довголітній керівник літературної студії «Ломикамінь».

Ближче познайомившись із творчістю Неоніли  Крем’янчанки, і справді доходиш висновку, що розроблені нею сюжети – джерело народної мудрості та стійкого духу. У них – душа українського народу.

Наталя БРАНЦЕВИЧ,

 науковий працівник музею Юліуша Словацького

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.