Я не песиміст і тому маю надію, що, як у ланцюговій реакції, коли хтось прочитає мої слова, та думки мої поширюватимуться – їх один передасть іншому. Інколи, однак, беруть сумніви: для кого пишу – вседно ніхто не читає. Проте надіюся на протилежне.

Отже, сидить моя небога зі своїм сином, тихо бесідують. Він їй оповідає про те, що з ним трапилося. Коли сидів на зупинці й чекав автобуса, до нього підійшов собака. Далі передаю їхню розмову прямою мовою: «Собака підійшла до мене. Я поняв, шо вона вигнана з дому. Та мені не безразлічно. Дав їй кусок хліба. Собака подивилася на мене, як чоловік. Мала на шиї кольцо. Тіпа, ти поняла. Корочє, я її приласкав, і вона лизанула мою ладонь».
Так тривало близько години – я слухав, а сум і жаль краяли моє серце – чому ми такі байдужі до своєї мови? Самі її паплюжимо дикою «лінгвамакаронікою», а діти нас, без сумніву, мавпують – і виходить безмовна «дика ідилія»…
Кальки, варваризми, вульгаризми, неправильний наголос, шкарадна артикуляція звуків (чьому, шо), нехтування значенням слова та інші паралітики – ось культура нинішнього нашого мовлення. Дбаємо про одяг, про харч, а про слово, про духовне забуваємо. Живемо матеріальними цінностями, про високе та ідейне забуваємо, на превеликий жаль.
Узяти напрокат, від несподіванки, від радості, у більшості випадків, відноситися до більшості, взаперті, тіпа, більше всього, відмінити, відноситися, по крайній мірі, в першу чергу, по очеріді, так як, все рівно, остановка, здача, вліяніє, капєц, я в шоці, толі, на будуще, іногда, лучче, так як, дальше, куда, сюда, давай, то єсть, особенно, вслух, хотя б, іменно та тисячі неоковирних форм засмітили наші мовленнєві грядки, які чекають на те, щоб ми їх щоденно пололи, чистили та облагороджували.
Найогидніше мовне сміття, найбридкіші спотворені нами правильні мовленнєві форми, найсмішніше неправильно вжите слово, безлика мовна калька.
Тому апелюю до вас, батьки. Будьте нам, учителям-мовникам і ученим-мовознавцям, надійною поміччю, маймо перед собою одну-єдину мету – пильнуймо наш дар Божий – мову, хай вона буде чистішою від сльози.

Зиновій Бичко, мовознавець,
місто Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published.