„Ой ходить сон коло вікон…” – співали мама, й бабуся, вечірньою порою по заході сонця. Чому ж „коло вікон”? Про які кола йдеться у цій давній-прадавній колисковій? Колись вікна були круглі. Можливо, й сон – колує, заколисує з глибин підсвідомості, світу предків, біжить-перебігає у внутрішній світ дитини. Це „віконце” виколисує щось тайне.

Сон потрібний людині як хліб і вода, повітря й тепло. У сні діти ростуть. „Сон” – слово багатозначне. „Вічний сон” – смерть грубшого фізичного тіла, але не тонкої душі. Життя й смерть, рух і спокій регулює мотор усього сущого – сонце. Душі летять у вирій сонячною дорогою: сон це. Сон – сани на той світ. Колись ховальні й весільні обрядодії відбувались, на санях. Життя ж – проминуще: „Як сон, життя мені приснилось – сини й онуки снять своє”. Сон довжить нас у часопросторі. Син народжується із наших снів, мрій та бажань. Син людський , дитятко Боже, народилось на сіні. Особливий пошанівок звучить у словах „сан”, „сановитий”. В українській мові слово „сан” має ще один відповідник: „шан”. Людину шанують не за посадові переваги чи грошовитість! Тут головне – спосіб життя. Звідси й селекційно виведена „пшениця” – плід землеробства й причина пошанування хліборобської культури. У синій „сверзі” живуть золоті душі предків. Суничка народилася, напившись сонячної енергії. Синичка не покидає нас і взимку. Сни бувають різноманітні, як білий і чорний світи, як життя і смерть, як все суще на цьому й на тому світі…
Страшні сни — від правіку, від часів, коли землею ходили мамонти. Все записано у нашій підсвідомій пам’яті, замкнено у темниці-таємниці нашого ґенофонду. Але розплющіть очі – над вами схилилась мама. Ви ж її любитее боїтесь! Колись давно ми були в чиїхось снах, а через сотні чи тисячі літ зупинимось сном-сонечком або світло-білявою хмаринкою-оглядинкою, перинкою-пір’їнкою над чиїмось ліжечком-колискою. Сни – це ніби зарядка-перезарядка духовних „батарей”. Сни-спомини з-перед життя та сни-спомини із недавніх подій і думок сняться найчастіше. Як живемо — те й сниться. Все довкола западає в око і ще глибше — в „комору” думок і почувань. Сняться сни бажань і мрій, казкові й пригодницькі, ігрові й „літаючі”, сни-попередження і сни-застереження, сни, що їх дарують нам духовні помічники й предки-захисники, справжні уроки життя, знаки-вказівки: що робити, як себе вдосконалити. Треба тільки правильно їх читати! Сон – найчарівніша казка, яка визволяє нашу приспану спромогу, рух і спокій, співтворчість душі й тіла. Людина – Боже створіння – створена за образом і подобою Творця. І живе вона, або має жити згідно із Божим замислом та Божою волею: володіти собою, бо на все – воля Творця. Ось звідки – наше самовладання, воля до життя, сила волі! Сни – важлива, а то й остання інстанція саморегулювання: це духи предків, мертві й ненароджені, Тайна Абсолюту говорять до нашого серця й розуму, підказують вищий смисл і необхідні складники людської долі, бо в кожній душі „сидить” тайна. Втративши віру й волю, людина стає розгубленою, але ще не загубленою. Якщо вона знайде в собі сили поглянути правді в очі, сприйме всією душею небесну вертикаль відійшлих і ще не прийшлих, пов’яже минуле із майбутнім, не зневажить безсмертного, прозирне просвітленим поглядом, Божими очима Духа животворящого своє життя – тоді вона зможе побачити у древньо-юному світлі й себе, й тих, хто з нами. Тоді вона спасенна, тоді вона себе впізнає, удосконалить і реалізує.
Кожне дитятко – золота втіха Отця; все, дане Господом, – осяйне й щедротне. Вночі. У ночі передсвітній. В нічому перед усім. У наших снах і мареннях, у переборенні слабкості — зачинаються і ростуть, у пісні окрилюються і в слові малесенькі творіння білого світу, юні паростки Живого Бога.
Сон — це світ і світло, домівка Отця небесного, до якої ми линемо всією душею з радістю і любов’ю, бо ж ВОІСТИНУ кажуть: В НІЧ НАЙТЕМНІШУ ПРО СОНЦЕ ПАМ’ЯТАЙ!

Богдан Чепурко.

Leave a Reply

Your email address will not be published.