З давніх-давен на плодючу ниву української культури виходили ратаї несучи людям зерна правди, віри, надії і любові. У далекому 1990 році у гірське село Тур’є, що на Старосамбірщині приїхали на поетичний вечір покійний поет-політв’язень Іван Гнатюк та професор з Дрогобича Михайло Шалата. Того дня у школі було вперше піднято синьо-жовтий прапор і започатковано Поетичну світлицю, гостями якої стало багато яскравих особистостей: тричі – Іван Гнатюк, тричі – професор Михайло Шалата, Любов Проць, Ірина Сеник, Ліліана Косановська, Роман Пастух, Андрій Грущак, Петро Шкраб’юк, Олесь Дяк, Марія Людкевич, Леся Павлів, Олесь Гордон, Ігор Гургула та інші.

Недавно гостею на Святі рідного слова була поетеса Ярослава Павличко, жінка, яка успадкувала найкращі риси великої українки: патріотизм, працьовитість, щедрість, доброту, розум, небайдужість, любов до навколишнього світу. Гостя зі Львова, авторка багатьох книг поезій і перекладів, лауреат Міжнародних літературних премій: імені Богдана-Нестора Лепкого та імені О. Грицая, обласної літературної премії імені Маркіяна Шашкевича та літературної премії імені Мирона Утриска. Письменниця перекладає зі слов’янських, західноєвропейських та східних мов. Учасниця багатьох міжнародних наукових конференцій та семінарів.
Ярослава Йосипівна народилася в селищі Стебник Дрогобицького району. Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Зараз пані Ярослава – львів’янка, старший науковий співробітник Національного музею імені митрополита Андрея Шептицького.
Краса її віршів, віртуозно гранованих і наповнених філософським змістом, зачарувала слухачів. Ярослава Павличко ставить своє поетичне слово на сторожі української культури, не допускаючи за жодних обставин фальшу. Її слово здатне бути не лише мелодійним, барвистим, гнучким, вигадливим, а й безжально точним, пружним, здатне бути згустком волі й думки, що концентрується в пекуче почуття. У поетичній творчості Ярослави Павличко немає плакатних віршів, трафаретних гасел. Але водночас підтекст її поезії виразно патріотичний, що передає тривожні настрої мас.
Часом вірші поетеси ускладнені, адже заглиблені у філософські проблеми, вимагають асоціативного мислення, без якого не можна уявити процесу поетичної творчості. Особливо сильними і дивовижно чуттєвими є балади поетеси.

Балада другого дня
– Хто ж тебе помережив?
Виправ сорочку білу?
– Вітер мене помережив
Виправ сорочку білу.
– Де ж твої красні коралі
із горобини червоної?
– Птахи їх поклювали
як до вінця стояла.
– Де ж твій віночок красний?
– Квітне в яругах, на луках.
– Чом ти без крайки нині
вийшла на шлях широкий?
– Крайка моя простелилась
козаченькам в дорогу.
– Чом ти стоїш одиноко?
– Вітер мене покинув…

Яскрава метафорична поезія, барвиста, наче море. Сама поетеса відкрита, щира, цікава у спілкуванні, романтична.
На творчому вечорі пролунало багато запитань, на які Ярослава Павличко давала влучні і лаконічні відповіді. Учні та вчителі придбали книги з автографами. Витала радість зустрічі, мандрівка у поетичний світ була напрочуд вдалою. Поезія пливла цілющим джерелом радості, любові, одкровення, цвіла барвистим розмаїттям трав, звучала стоголоссям небес, викликала довіру до авторки, яка так натхненно і артистично читала вірші.

Ольга Яворська, член НСПУ,
Львівщина.

зображення

Leave a Reply

Your email address will not be published.