Щойно з-під її хати від’їхали волонтери. Лист-передачу від чоловіка дали. Пожартували. Побажали терпіння і поїхали. Ганна гукнула до сина: «Сергійку! Лист від нашого тата!» А сама вп’ялася у густі рядки. Господи! Живий! Тремтіло серце.
Дорогі мої! Синочку Сергійку та дружинонько Ганю!

Я живий і здоровий. Часто в думках говорю із вами. Сергійку, тобі щиро дякуємо за малюнки, що передав нам. Ти так вдало змалював отого хайла-лайна, що ми усі довго сміялися. Аж дух наш збадьорився. Молодець! Ти справжній майбутній захисник України. Як же твої успіхи в школі? Часом не проміняй уроки на комп’ютерні забавки. Слухай маму. Ти тепер у домі замість мене. Чи ходив колядувати на Різдвяні свята? Знаю, синочку, що ти хотів мені на берци наколядувати. Не журись за мене. Допомагай мамі.
Дорога моя Ганю! Оцей лист пишу вже три дні. Скоро, кажуть, волонтери до нас приїдуть, то передам ними звістку про себе. Телефонувати не можу. Сама розумієш – служба.
Коли приїжджають волонтери, то для нас усіх справжнє свято. Так хочеться і сала, і тушонки з кроля, і домашнього печеного хліба. Уже макарони набридають. Та це не біда. Пригодились мені валянки і глибокі калоші, що ти купила. Що б я робив тут без них? У нас взуття і одяг або від волонтерів, або з дому. Ніякого об-мундирування ми не отримували. Тим більше з Америки чи Канади. То телевізійна байка.
Ходять слухи, що скоро буде ротація. На жаль, мій друг по службі так довго чекав на неї. Та… не буду тривогу наганяти.
Не раз думаю: кого той Путя непутьовий на нас навів-нацькував? Братів по крові? Може, й по крові, але не по духу. Знаєш, Ганю, ніколи в житті не думав, що смерть зовсім не страшна. Страшний ворог. Такий жорстокий і підступний… Серед нас, правда, теж знайшовся один мудак. Забрався якось-то у сусіднє село по трофеї. Влазив у розруйновані хати і збирав данину. Ложки дорогі, годинники, навіть обручку десь відкопав. То ми йому добряче снігом морду натовкли. Став перед нами на коліна і плакав: «Та вони ж за Расєю голосували!» А я йому: «І що толку з того, що ми з тобою то за Ющенка, то за Порошенка голосували? Людиною треба бути, дурню. Завжди».
Ганю, останнім часом сняться мої покійні мама й тато. Сумні такі. Вони ж з неба бачать, що у нас війна. Тато таким молодим помер… І без війни. Чорнобиль також добре людей пожер. Пам’ятаю, як мама плакала коло нього, хворого, і казала: «Павле, ти такий добрий, як же ти можеш померти?» А він віджартовувався: «А що, Марійко, хіба на Небі добрих не треба?»
Ми тут на сни не дуже маємо час. Та сни все одно сняться… Ганю, а хлівчик я обов’язково добудую, коли приїду. Ти мене трохи лаяла через це.
О! Знову гади-гради бахкають. Пізніше допишу…
Боже мій! Та який там хлівчик! Лиш би живим вернувся. Хто ниву навесні засіватиме? Хто ж врожай збиратиме? Хто дітей народжених опікуватиме? Хто любитиме?
Господи! Зішли Свою благодать на усіх нас!
Тепла важка сльоза упала їй на руку…

Жанна Юзва, “Тече вода”.

Leave a Reply

Your email address will not be published.