10 коротких оповідей, що демонструють проходження сеансів психотерапії з погляду психотерапевта. Розповіді доволі відверті, сповненні емоцій та позбавлені художніх прикрас.

Як на мене, основні висновки, що можна зробити прочитавши цю книжку зводяться до двох найважливіших переконань автора на той час:
1. Чим менше людина зробила в своєму житті, чим більший у неї страх смерті. Точніше, якщо людина вважає, що вона зробила мало, це може бути і не так.
2. Більшість сеансів терапії доктора Ірвіна Ялома зводились до того, щоб навчити пацієнта відкриватись, створювати довірливі стосунки з іншими людьми. Можна зробити висновок, що це, на думку автора-героя-психотерапевта одна з найважливіших умов стабільного психічного стану.
Це не художня література. І, як на мене, не навчальна. Скоріше, розповіді спеціаліста певної області про його професійне життя у вигляді коротких оповідей. Читати в міру цікаво, але не можу стверджувати, що «Ліки від кохання» захоплива література. Написано легко, з нотками гумору, самоаналізу та майже абсолютної відвертості. У читача може виникнути сумнів, чи варто психоаналітику виносити на загальний осуд такі особисті речі, чи професійно це.
Знайшлися тут і відкриття для мене. Я не думала ніколи про сеанс терапії з точки зору аналітика. Не розуміла, що він просто людина, котра намагається вплинути правильно. Він сумнівається, помиляється, критикує себе, змінює думку, засуджує свого пацієнта, але попри все завжди ставить собі одне запитання «чи дійсно я на стороні пацієнта?», «чи досі я на стороні пацієнта?». Мабуть, у цьому запитанні і відображається професіоналізм І.Ялома.
Описані пацієнтами проблеми поширені серед нас. Думаю, можна рекомендувати читати цю книгу хоча б для того, щоб дати читачу шанс збагнути як можна вирішити складні, вбивчі моменти життя.
Для прикладу опишу кілька життєвих ситуацій, котрі точно не відображають зміст оповідей доктора Ялома, але суть проблем його пацієнтів можна зрозуміти. Точність передання сюжету не важлива, головне читачу вловити нюанси і побачити в описаному рішення власного клубка болей.
– Неможливе, неправильне кохання. Почуття між лікарем і пацієнтом – такі стосунки неможливі і неправильні. Хтось придумує красиву історію, підтасовує під неї усі події і факти. Роками мріє і живе спогадами, яких можливо і не було, або вони означали зовсім інші речі. Але потім може виявитися, що друга сторона теж має схожі почуття, прихильність, свого роду небайдужість, можливо, і щось більше. Це все виглядає майже красивою картиною, але людина страждала одержимістю, тривожністю, іпохондрією та психотизмом, не кажучи вже про схильність до самогубства. І все через нереальні, неправильні, змодельовані в голові почуття та стосунки.
– Хвороба, не важливо наскільки страшна. Але у пацієнта шансів уже не було – він повільно відходив. Притому, був, точніше, показував себе абсолютним негідником, сексуально стурбованим та грубим чоловіком. В житті ми часто залишаємося самотніми, коли нас надміру щось ранить у серце, душу та розум. Зламати людину можуть різні причини, у кожного вони свої. Але розбиратися в них потрібно, незалежно від того, скільки у вас часу, бажання та сил. Завжди потрібно розбиратися із причинами!!!
– Втрата – важка ноша. Друзі, рідні, кохані… робота, статус – щоб не залишило наш світ ми відчуваємо спустошення, біль, нерозуміння та злість. Втрата може бути жорстокою, ми, переживаючи її, можемо бути жорстокими. Людина хоче відчувати себе хорошою, інколи це важко через певні думки і бажання
– Ми бачимо в інших, у навколишній реальності те, що носимо у собі. Якщо зневажати себе, не важливо за які конкретно речі, за огрядність, приміром, людина з легкістю почне помічати такі ж емоції та сприйняття з приводу своєї проблеми, до себе в інших людей. Тобто людина, що зневажає себе за огрядність, легко помітить, якщо зустріне персону, що буде зневажати її за таку є ознаку. Ізоляція від світу через несприйняття частини свого Я.
– Ми так намагаємося контролювати дійсність. Завжди визначаємо чіткі межі доступного і недоступного нам. Представляємо, що і за яких обставин може статися, або ніколи, не може відбутись. Складаючи таку складну картосхему, розписуючи замість Бога усі точки і пунктири, ми забуваємо, що це не наша роль.
– Придумана реальність. Через внутрішні страхи, болі і комплекси людина може сприймати світ надто вороже. Так, безперечно, є дуже багато жахливих речей навколо, але також є і прекрасні. Ховаючись від реальності, боячись побачити погане, відчути погане ставлення ми плекаємо страх, але не дізнаємося правду. Не шукаємо відповідей, а малюємо свої песимістичні варіанти розвитку подій. Хіба це не схоже на мене, на тебе, на усіх нас в певні моменти…
Так багато проблем. Майже усі пов’язані із несприйняттям, зацикленням та втечею від вирішення проблеми у вигаданий світ. Неприйняття дійсності, відмова вірити і приймати те, що відбулося чи відбувається, бажання змінити минуле, страх ступити у майбутнє. Так багато виборів, обставин та причин, щоб втратити зв’язок із реальністю, конект із розумом та бажання жити відкрито, повноцінно. І так мало причин бути щасливим – люди та свій шлях. Мабуть, нам усім належить побачити, усвідомити та прийняти життя. Декому це дається легше, інші губляться, спотикаються, падають. Інколи ми можемо піднятися самі, але найчастіше ми потребуємо уважного слухача навпроти. Людину, не ідеальну, але живу, уважну, завжди на нашій стороні, завжди думками про нас. Час від часу усім нам потрібен доктор Ялом.

Світлана Кучпилюк

One Response

  1. Богдан Дячишин

    Відоме з совєтських часів. Не читав, але скажу…
    Як можна лікувати те про що ми нічого не знаємо?
    «Насправді нам невідомо, ані що це таке, ані чому нам властиво закохуватися» (Робін Данбар, «Наука любові та зради»). А Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, що вчить, роздумує про вічні істини життя…
    Емілі Дікінсон: «Кохання – це все! І це все, що ми знаємо про нього».

    Відповіcти

Leave a Reply

Your email address will not be published.