Пустословство, пустомовність, марномовність, велемовність, багатомовність – ці та низка інших слів існує в нашій мові на позначення акту безмістовного голослівного мовлення. Не бути в житті пустомелям радить нам Святе Письмо. «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Матв. 7, 21).

Один монах, мій приятель, якось під час нашої бесіди різко перебив розмову: «Досить. Ліпше молімося!». Як бачимо, молитва набагато Богові приємніша, ніж щоденне багатогодинне теліпання язиком, що, зазвичай, переходить у брехню, ненависть, осуджування, наклепи, пліткування, обмовляння.
Найкращим ліком марнослів’я є храм, театр, книжка, концертна зала, турпоходи, фізична культура. Людина інтелігентна ніколи не дозволить собі тратити час на бездумні теревені. Для неї духовні реколекції понад усе.
Часто-густо до сердець наших украдаються думки грішні: неспокій, малодушність, брак довір’я, розпука. У хвилини розпачу й безвихідних ситуацій тільки єдиним виходом із них є щирі молитви до святого апостола Юди-Тадея, до святого чудотворця Спиридона Тримифунтського, а також сердечне читання Святого Письма.
Вінцем добре проведеного часу для шляхетної людини Господь нагороджує відчуттям спокою та непідробного миру: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Филип. 4, 6).

Зиновій Бичко, член НСЖУ

Leave a Reply

Your email address will not be published.