Що таке переклад? Це двері в інші культури. Чи потрібен він? Необхідний. Але – необхідний точний переклад. А неточний – на зразок зіпсованого телефону. І може дуже нашкодити авторові оригіналу.

Особливо це стосується перекладу поезії, хоча в перекладі прози також багато підводних каменів. Але там, у всякому разі, перекладач не обмежений ритмом, римою, фонетикою.

Особлива категорія перекладів – з російської на українську і навпаки. Оманлива схожість звучання і різне забарвлення слова. У ці вовчі ями потрапляє чимало доморощених «майстрів» поетичного перекладу.

Як правило, якісь рядки перекладаються майже дослівно, і це окрилює. Зазвичай, це два рядки в катрені, а іноді і всі три. Але останній рядок ніяк не бажає перекладатися: то слова такого немає, а якщо і є, то воно не втискується, бо в ньому або більше складів, або їх не вистачає. Прокрустове ложе. Доморощений «майстер» не заморочується: досить 2-3 рядків для створення відчуття схожості «один в один», а останній – придумаємо. Аби в риму і в ритм, хоча й з ритмом можна не церемонитися. Без оригіналу це перевірити складно. А оригінал можна й не давати, аби не наражатися на критику. А те, що одне слово може кардинально змінити смисл, на це можна не зважати за принципом «багато хто буде дивитися, та мало зрозуміє».

А якщо не зрозуміє – чи треба вбивати за такі переклади? Недарма в кінематографах та салунах за часів «Дикого Заходу» над піаніно вішали плакати з написом: «Не стріляйте в піаніста – він грає, як уміє».

Настав час пояснити на конкретному прикладі.

Ось вірші Арсенія Тарковського:

Влажной землёй из окна потянуло,

Уксусной прелью хмельнее вина;

Мать подошла и в окно заглянула,

И потянуло землёй из окна.

– В зимней истоме у матери в доме

Спи, как ржаное зерно в чернозёме,

И не заботься о смертном конце.

– Без сновидений, как Лазарь во гробе,

Спи до весны в материнской утробе,

Выйдешь из гроба в зелёном венце.

Про що йдеться у вірші?

З вікна потягнуло вологою землею, можливо, після дощу. Але цей запах асоціювався з запахом розритої могили і запахом оцту, яким іноді протирають небіжчиків, щоб перебити запах тління. Швидше за все, ніякого оцту не було, але ланцюжок асоціацій викликав цей запах з пам’яті. Поетові привиділася померла мати, немов вона підійшла до вікна зовні («і потягнуло землею з вікна» – від неї, вона принесла з собою пріль могильної землі). Втративши близького, починаєш думати про смерть, і це важкі думи. Померла мати, яка постала в уяві, заспокоює сина: кінець – це новий початок, упадеш зерном в лоно матері-землі і воскреснеш, проростеш навесні, зазеленієш, тож нехай тебе не турбують страшні сни. Сину, я це знаю точно, адже я вже тут.

Моторошно, так? Але – обнадійливо.

Тож треба визначити знакові образи, аби неодмінно їх зберегти в перекладі.

Перший – волога земля, другий – оцет, третій – запах, який хмільніший від вина, четвертий – материнська оселя, п’ятий – чорнозем, як аналог материнського лона, шостий – Лазар у гробі, сьомий – зелений вінець як царствений символ.

Тепер подивимося на переклад Романа Любарського (Роман Любарський. Вертоград багатоцвітний. Кропивницький, Лисенко В.Ф., 2020). Проаналізуємо, чи вдалося авторові українською передати знакові символи?

Вогко землею з вікна потягнуло,

Терпкою пріллю хмільного вина;

Мати прийшла, у вікно заглянула,

І потягнуло землею з вікна.

– В зимній знемозі в хатині у мами

Спи, наче житнє зерно під снігами,

І не піклуйся про смертний кінець.

– Без сновидінь, як той Лазар, в труні

В череві матері спи, по весні

Вийдеш – на тобі зелений вінець.

У перекладі той же запах вогкої землі, але з домішкою запаху терпкого хмільного вина. Акцент діаметрально змістився. Тож виходить, що мати прийшла, у вікно заглянула – і від неї війнуло «хмільним вином». Що це за «терпка пріль хмільного вина»? Абракадабра. Не про це в Тарковського! Звідки ж пріль? Ну, природно, з вікна мокрою землею (мабуть, пройшов дощ).

Про що це? П’яна мати прийшла до сина після дощу? Або напідпитку маманя виглянула у вікно, перевірити, чи йде дощ? Дідько її знає…

А все тому, що втрачено ключове слово: оцтовий. Різкий запах, який хмільніший від вина. Так ударить у носа, що здригнешся! Коли ж так пахло? Так, на похоронах…

І ланцюжок асоціацій призводить до розуміння, про що мовиться.

Перейдемо до терцетів.

Про яку хатину йдеться? Та ще й у мами? Хіба ж про маму мова? Про матір! Бо це інше поняття – цілісне, глибинне. І мова не про мамину хатину, а про материнську утробу, лоно.

Мама – інтимне, зменшене. Ось і виходить: у зимовій знемозі сонний, можливо напівп’яний син (вино ж не дарма згадувалося!) валяється на дивані в хатині мами і, звичайно ж, ні про що серйозне не думає.

Мало того, він відчуває себе так, ніби ще й досі перебуває в неї (у своєї мами) в утробі! І тут читач починає чухати потилицю: а чи таке можливо? Мама, народи мене назад?

І все тому, що мама і мати – поняття різні, а в цьому випадку – й поготів.

Далі – ще яскравіше. Зерно – не в землі, а «під снігами». Повністю втрачений сенс. Ну, розсипали жито на дорозі, його снігом занесло (адже щось згадувалося про зиму). У Тарковського мова не про сніг! Про чорнозем, як материнське лоно землі! І тільки так! Зерно в землі і зерно в снігу – зовсім різні поняття. У першому випадку – глибинний зміст, у другому – нісенітниця.

І що йому, п’яненькому, піклуватися? Про що перейматися? Лежить собі й дрімає зимовим днем у мами в утробі! Жах! Загалом спи, хлопчику, а прокинешся – тебе вже чекає кимось  сплетений зелений вінець! Мама цяцю дасть.

Увівши образ Лазаря, автор твору підсилив розуміння божественного воскресіння.

Лазар у гробі – Лазар, який нібито помер, та на четвертий день був воскрешений Христом. Тож, перебуваючи в потойбічному світі, він не бачив сновидінь, бо їх там немає.

У перекладі Лазар у труні – такий собі акуратненький покійничок, лежить і чекає, коли його закопають…

Щоби передати суть образу Лазаря, для перекладу, на жаль, варіантів немає. Але якщо до цього сенс не втрачено, читач відчує цю тонку грань. А так – накопичуються похибки, і конструкція руйнується під їхнім гнітом. Словом, не знаючи оригіналу, читач нічого не зрозуміє. І не зрозуміє найголовнішого: чому так носяться з цим Тарковським? Дурниці якісь писав, прости Господи…

Не можна не вказати на орфоепічні помилки. У десяти рядках їх аж три! Хіба таке можуть допускати професійні перекладачі? «ТЕрпкий», «заглянУла» і «тОбі». У першому випадку все стало б на місце лише від перестановки сусідніх слів, у другому – заміною на синонім «зазирнуло», у третьому – треба переробляти рядок.

Ще слід наголосити на збитому ритмі в другому терцеті. В оригіналі у восьмому та дев’ятому рядках закінчення ненаголошені, «жіночі», а в перекладі – наголошені, «чоловічі». Це серйозна вада, бо збереження ритму в перекладі понад усе!

Підсумовуючи, можна лише поспівчувати Тарковському, за переклад якого береться особа без певних навичок, яка відверто нехтує правилами перекладу або їх просто не знає. А це – не що інше, як дилетантизм.

Тож виникають питання: навіщо братися за переклад, коли не маєш на це таланту? Навіщо друкувати подібні спроби? А чи є у видання редактор та коректор? І, якщо вони є, чи достатній рівень їхньої кваліфікації?

Є і редактор, і коректор, а на додачу – хвалебна стаття доцента, кандидата філології, члена НСПУ Царук А.П.! Як кажуть, «коментарі зайві»…

P.S. Попросила поета і перекладача Олександра Архангельського спробувати перекласти те, що начебто й не перекладається.

Вишло так:

Вогкой землею з вікна потягнуло,

Оцтовой пріллю хмільніше вина;

Мати прийшла, у вікно зазирнула,

І потягнуло землею з вікна.

– В матері в лоні в зимовій знемозі

Кинутим житнім зерном у чорнозем

Спи й не журися про смерть у кінці.

– Без сновидінь, ніби Лазар у гробі,

Спи до весни в материнській утробі,

Вийдеш з труни у зеленім вінці.

Ольга Полевіна,

м. Кропивницький

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.