Калинопис / Підготовка текстів, упорядкування, загальна редакція – Олесь Дяк. – Дрогобич: Коло, 2019. – 204 ст.

Злоби кривавої пророки,
Що вивергають з горла смерть,
Ви тут пробудете допоки
Ми гнівом сповнимося вщерть .

(Катерина Мандрик-Куйбіда
«криваві ваші ідеали…»)

 

Конкурс Львівської обласної літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди триває і розвивається, набувши всеукраїнського статусу. Участь поетів Львівщини, Закарпаття, Волині, Херсонщини, Запоріжжя, Житомирщини, Вінниччини, творчість яких суголосно перегукується в особливо важливій темі на нинішній день, можна розглядати як один з бойових духовних чинників об’єднавчої ідеї українського суспільства при поборюванні кремлівсько-імперського агресора . Від Ольги Кіс зі Львівщини лунає у поезії «Авдіївка-Крути»:
Там, над Авдіївською промзоною,
Мати скорботна стоїть із іконою.
Свічей сузір’я розквітли у храмині.
Б’ються з дияволом хлопчики мамині!
Б’ються, а їм за плечима з редутами
Янгол стоїть із небесними Крутами.

— від Миколи Василенка – з Херсона :

Веде в Донбас московський чингісхан
Обтяжений мечами караван .
Не може клятий жити без розбою,
Пройти намислив до Карпат ордою .

— від Миколи Пасічника – з Бердичева – у вірші «Волонтерам» :

Довелось вам в час трагічно-грізний
Йти у пекло, поборовши страх.
Волонтерство з пут волюнтаризму
Вивільняє простір для звитяг.

— від Михайла Стрельбицького – з Вінниці – у поезії « В окопах атеїстів не буває» :
А хто згори – в окопах! – народився,
ростиме й далі – вгору все та вгору:
він за Христове серце заступився,
песиголову зупинив потвору.

— від Олега Гончаренка – з Мелітополя – у поезії « Епітафія» ( воїнові Богданові Гончаруку, загиблому 14.05.2015 року під м. Донецьком):

Бій затих. Але ти вже ніколи не вийдеш із бою,
Богом даний Богдане, такий –от єдиний, один!
Не питай мене правди, — допоки ще шкіриться Путін,
Українцям немало додасться і Сцілл і Харибд.

— від Сергія Сіваченка – з Хорошева Житомирської області – у вірші «Кістьми лягають екслюзивний варіант» :

Бо смерть героя – вартісний трамплін
Для золотої віри у майбутнє .
Вшануймо пам’ять – і мерщій до змін!
Звитяжцям не пасує образ трутня!

— від Василя Кузана –із Закарпаття – у вірші «На хвилі моря піниться печаль»:

Біля труни минулого стають
Воно у цинк запаяне, застрелене
І прапором закрите. Божа лють
Така ж як і життя чомусь невпевнена.

І не карає вбивць і злих вождів,
Які народи нищили століттями …
Час розкладає карти на столі.
Від нього пахне тюрмами і ліками.

Це своєрідний пеан на честь 110-ї річниці від дня народження Героя України Степана Бандери, борця, теоретика, ідеолога, організатора української держави в часи найстрашніших потрясінь людства за всю історію цивілізації (за що його так ненавиділи всі європейські імперці, а Кремль у 1959 році постарався аж знищити його фізично, переваживши в жорстокості тогочасну Польщу (він, засуджений до смертної кари, врятувався з польської в’язниці ; врятувався із нацистського концтабору, звідки теж не було надії вибратися на волю). До того ж, творчість поетів, переможців у конкурсі, не ідеологічна риторика, не писана публіцистичним стилем навмисно для потреби літературного змагання. Тема « Україна в серці» органічно присутня у поетів увесь творчий час і вібрує у віршах відповідно до життєвих моментів, позаяк творці – це інтелектуально багаті, свідомі українці, що живуть не лише суто фаховими інтересами чи «мистецтвом для мистецтва». Їхні пошуки в поезії слідують вчасно за естетичними змінами, здобутками у світовій практиці літераторів. Драматизм, гострота, трагізм політичних подій на теренах України, в стосунках держави з сусідами, зі світовим співтовариством, заторкують розум і серця цих громадян у першу чергу, тому й відповідне реагування у художньому слові.
Ольга Кіс, попри працю «для хліба», протягом двадцяти років пустила у світ чотири поетичні книжки, які принесли їй славу талановитої поетки. Про останню збірку «Числа пророчі» (2016) один з провідних критиків Михайло Слабошпицький відгукнувся у своїй авторській радіопередачі із високою похвалою. Насамперед авторка демонструє досконалу майстерність віршування та інтелектуальну підготовленість. Це їй допомагає вміло гармонічно поєднувати класичні форми – рондель, октаву – з елементами новітніх стильових можливостей, медитацій, з багатством метафорики. А тому її виходи на сучасні, громадянські – патріотичні мотиви сприймаються як природні, породжені глибокими переживаннями, осмислені серцем. В неї органічно перегукується філософсько-історичне, трагічне минуле з сьогоднішніми драматичними викликами, що накочуються в Україну з агресивної Московщини. Ось і читаючи рядки з поезії «Донецький аеропорт»:

А я чомусь твоє волосся
І плаття вичахло – зелене
Згадав у залпів стоголоссі –
І смерть сахнулася од мене.

Усе постало, як примара –
І дим, і рана, і руїна …
І тільки ти мене тримала
При світлі, мама й Україна.

— хіба камінна душа не відчує істинно-глибокого зворушення!
Старійшина літератури Микола Василенко вибудовує свою, особисту, незалежно від мінливих віянь у поезії, лінію вислову – тримається традиційно – випробуваних, зручних для миттєвого реагування, катренів. Книга «Відлуння неспокою» — не поетична збірочка, як звиклося, а томище — і все заповнене добірними катренами, які, очевидно, супроводжують поетове багате на роки й переживання життя. Ці короткі, моментальні зблиски поетичного слова в сукупності становлять мовби унікальний «щоденник». Ось відбулася вразлива подія в Україні, в житті народу, що схвилювала, тут же – реакція: не довгий прозовий запис у зошиті, а – катрен! Чотири рядки емоційно впорядкованих слів! – де про подію все сказано … мало цього – зафіксовано душевну відповідь автора : чи гнів, чи обурення, чи сарказм, чи іронічне, зневажливе прокляття, чи теплий гумор . І так – від днів до днів, з року в рік. А у висновку, — з огляду на загрози нинішнього московського «чингісхана»:

Той вітрюган, що за вікном гуде,
Роздмухує в моїй душі пожари,
Яких іще не бачив світ ніде,
Нагадує про заполярні нари.

— чи ще ясніше, гнівніше треба застерігати сьогодні українця, що стримує агресію сусіда, добре відомого протягом трьохсот літ, що в разі ще одного «братання» з ним українець знову й знову «позначатиме своїми могилами
Сибір»?!
Поет Михайло Пасічник весь свій творчий досвід приєднував до протестних зрухів народу під час Помаранчевої революції та революції, що по-суті, триває і досі – поки війна проти московського агресора на сході, поки Крим – у неволі, й таким чином збагатив українську громадянську поезію збірками, що здобули належне визнання журі конкурсу: «Дніпроревучі голоси»(2004) та «Бджолині вибори» (2015). Творчість його відзначається цілим букетом почуттєвих зблисків, характерних для розбудженої революцією многоликої народної громади, що віддзеркалюють бойовий запал до протесту. Вірш «Філософські застереження», отже, яскраво акумулює заряд революціонера:

Сяють золотом зла бутафорні батони,
Гроші миші в підвалах січкують на жмих,
Тож, братове, не мріймо про бліцні мільйони:
Нагребеш їх – не вигребеш потім із них!

Пам’ятайте, Януковичі та януковичики, що «золотий батон» не тільки принесе вам море радості й пихи в тиші розкішного диктаторського замку, але тим «батоном» і вдавитись можна, — якщо пробудиться і заявить рішуче народ:

Я, мирний, спровокований до січі,
Моя ненависть меч до рук взяла!
Я – злий ! А злий – то і сильніший вдвічі!
Бажаю, браття, й вам такого зла…

Читач знає Михайла Стрельбицького як відомого критика, літературознавця, а коли він взявся віршувати, то спробував себе у розмаїтих жанрах, що їх навчав студентів як викладач української літератури. Проте й поетичний живчик заговорив повносило, коли:

Вибухає біс разом із мною,
вітер сморід до Кремля несе…
біс кремлівський обкалявся піною,
трясця біса-зверхника трясе.

Не тяжко здогадатися, хто є тим кремлівським бісом-зверхником, що забрав життя «Світлані Бевз, Сергієві Бурбелу – героїчному подружжю вінницьких політехніків, айдарівців з літа 2014 та їхнім бойовим побратимам».
Член Мелітопольської волонтерської організації «Небайдужі», поет Олег Гончаренко не «майструє» патріотичні вірші; патріотизм є невід’ємною частиною Духу творця, випливаючи з безпосередньої участі нього в «бойових діях» на сході України. У вірші «Спогади» є такі рядки:

Я пам’ятаю більше, аніж бачу,
а бачу я й крізь Всесвіту глибінь.
Ну, хто сказав, що доленьку ледачу
нам дав Господь, бо, мабуть, не любив.
Така дурня і несходима єресь!
Ген, в іріях Славутича-Ріки,
на сивий берег, на квітневий вереск
ізнов святі виходять козаки.

— тут уся історія України до сьогоднішнього дня, позначена звитягою козаків давніх і нинішніх за свободу. Талановито й щиро!
До конкурсу долучається і творча молодь. Сергій Сіваченко з Житомирського Хорошева ще не настільки вправний у «ямбі», як його старші літературні побратими. Проте поставити слово на місце сприяє йому вроджений талант – відчуття слова. Його поезія таки дихає багатонадійною щирістю. Хіба не вражають енергією бойової труби такі рядки:

Дарма, що набридає з неба град
І обмаль у складах боєголовок.
Нехай відчує вишкірений гад
Стотисячне бомбардування словом!

Книгою «Еволюція на граніті» поет поважно заявляє, що він уповні володіє творчими можливостями насправді перетворити «слово» в «град». Адже словесна зброя іноді значно результативніша, ніж клепана із заліза.
Василь Кузан із близького до Європи Закарпаття в повній мірі скористався з нагоди й підкорив свою творчість сучасній європейській поетичній традиції. Він вдало поєднує український дух з модерними світовими формами. У вірші «Наближення фронту» є рядки — химерні на перший погляд:

Від поета до раю надто близько …
Усмішкам у списках тісно й слизько.

— наче й щось нез’ясовне. Проте з огляду модерної, метафорично насиченої поетики – естетика повносила, її знавцям поезія прочитується чітко: будень на АТО, але без сентиментів, без надриву… Війна! – і все тут. «Сльози кожного з нас стають молитвами» Теж закон війни. Ось так, не декларативно, не риторично, поет – громадянин і обдаровує читача, який прагне впізнати суть нинішніх трагедій.
Різні поети, з різних «країн» України, різного рівня таланту, а єднаються, шикуться у лаву й заявляють, як у вірші «Небесна вода» Василя Кузана:

Адже я став іншим,
Як і моя країна.

— а яким «іншим», не важко здогадатися, прочитавши запропоновані на конкурс збірки віршів, відзначені журі відповідними нагородами.

Левко Різник

Leave a Reply

Your email address will not be published.