Ганна Грепіняк-Петришина. На хвилях життя. Лірика. – Косів: Самвидав, 2019. – 68 с.

 

В основі багатьох віршів збірки лежить архетип софійності світу, розкритий як Книга природи, Текст Бога, Сад мудрості. Реальні речі потрактовані і в їхньому природному статусі, і як символи, знаки Премудрості Божої. Можна сказати, що збірка Ганни Грепіняк-Петришиної постає як пейзаж символів.

До першої збірки Ганни Грепіняк-Петришиної ввійшло 90 віршів. Вони на повну силу віддзеркалюють світовідчування поетеси, джерело тематичної палітри її творчості, закоханість у рідну природу, національну наснагу й віру в кращу долю рідного народу.

Давній біблійний мотив творення Богом світу став стрижнем позараціонального, естетичного підходу до освоєння дійсності. Бог їй уявляється першим мислителем, який створює світ як великий твір мистецтва за заздалегідь задуманим планом:

Я вдячна Господу за цю красу,

Що Бог створив для кожної людини,

За зиму, осінь, літо і весну,

За кожну мить прожитої хвилини.

Я дякую за все, що Бог дає,

За те, що маю і чого не маю,

Що ранком ясне сонечко встає,

Що у полях ромашки розквітають.

Я вдячна за прожитий кожен день,

За радість зустрічей і сум розлуки,

За рідних у моїм житті людей,

За доню, зятя і моїх онуків.

За дощик, благодатно-весняний,

За спів пташиний, що в саду лунає.

Я дякую, що Ти у мене є,

Мій Господь-Бог, що любиш і прощаєш.

                («Я вдячна Господу за все»).

Як відомо, ідея уподібнення Бога до художника належала  до духовної сфери пізньої античності, а хто її відкрив першим – сказати сьогодні не можливо. Про природу-художницю роздумував Ціцерон, він вважав, що вся природа – художня, тому треба дотримуватися її правил. Звісно, християни переосмислили ідеї своїх язичницьких супротивників і попередників і поклали концепцію божественного творіння в основу своєї ідеології. Біблійна ідея творення Богом світу з нічого відкривала перед греко-римською культурою красу реального світу, представляючи її у новому модусі. Цікаво, напр., простежити переклади Біблії на «Септуагінту», де перекладачі вносять у біблійний текст грецьку думку про красу світу. Уславленню краси світу присвячена 43 глава «Книга премудрості Ісуса, сина Сіраха», яка є лише  у «Септуагінті».

Християнська культура, возвеличуючи духовний світ людини, тонко відчувала і високо оцінювала красу природи і її значення для розвитку творчих задатків людини. Головним структурним принципом краси світу виступала певна цілісність, єдність безконечної різноманітності предметів, що перебувають у змінах, суперечностях стосовно один одного. Ще Татіан стверджував: «Прекрасно влаштований світ, та дурним є його політичне облаштування, коли похвалами й аплодисментами винагороджують аморальних людей, які не знають істини і приносять страждання іншим».

Світ в уявленні поетеси розумний, організований, такий, що має непохитні константи, власне пов’язаний з ідеєю Бога, Логоса (як в античному, платонівському, так і в християнському варіанті). В основі багатьох віршів лежить архетип софійності світу, який свого часу всебічно проаналізував Сергій Кримський. Архетип софійності розкривається як Книга, Текст Бога, Сад мудрості. Про це свідчать вірші «Подяка Богу», «Наш Спаситель», «Я вдячна Господу за все», «Прости нас, Господи» та інші. Реальні речі у цих творах потрактовані і в їхньому природному статусі, і як символи, знаки Божої Премудрості. Можна сказати, що збірка Ганни Грепіняк-Петришиної постає як пейзаж символів. Саме з ним асоціюється ідея онтологічного оптимізму, відсутності трагедійного напруження літературних творів.

Схоже, що через архетипну пам’ять свого народу (пісні, легенди, прочитані книги) Ганна Грепіняк-Петришина засвоїла уроки ранньохристиянської естетики. По-перше, ця естетика акцентувала на творчості земного художника, вознісши його до рівня деміурга, бо він своїми творами викликав здивування і благоговіння перед непоясненним актом творчості. По-друге, встановлювала ціннісне відношення між космічним творцем і його творчістю, навчаючи глибоко поважати художника-людину. По-третє, було утверджено, що деміург творить не заради користі, а заради краси і земний художник наслідує його. І, по-четверте, розуміння людини як твору мистецтва, який пошкоджений гріхопадінням, пов’язує сферу духовно-морального удосконалення з естетикою і спонукає підвищувати художність».

Дуалістичне світовідчування поетеси помітне в контрастах природи і людської долі:

А літо цьогорічне сумовите

Рясними часто сплакує дощами,

Небесні далі криють блискавиці,

Відлунюють протяжно між горами.

То виглядає сонечком з-за хмари,

Веселкою крізь сльози посміхнувшись,

То знову десь ховається в тумани,

Що від землі до неба простягнулись.

А вітер, бешкетуючи, гуляє,

Здуває з листя дощові краплинки,

Задушливі тумани розганяє,

Не знаючи спочинку ні хвилинки.

Багряна осінь, що не за горами,

Свої гостинці в кошики сортує,

З багатими і щедрими дарами

Назустріч літу скоро попрямує.

Та від сьогодні обіцяє літо

Нам дарувати дні – ясні й безхмарні,

Бо посміхнулось весело й привітно

Гарячим сонцем в небесах безкрайніх.

Так хочеться, щоб на прощання літо

Нам залишило спогади приємні,

Щоби здійснялись мрії заповітні,

Щоб всі були здорові і щасливі.

Щоб радістю наповнювались душі,

Щоб горе місця на землі не мало,

Щоб згинули всі сили загребущі,

А Україна в мирі процвітала.

              («Кінець літа, або Сумовите літо»)

У збірці «На хвилях життя» чимало взірців поетизації природних явищ (зими, осені, весни, літа), зміни настроїв у мелодійних віршах, збагачених щедрою символікою, образністю й інструментованим добором звуків і ритмів. Головною героїнею багатьох творів є весна («Весна іде», «Весняний подих», «Скоро весна», «Весна прийшла»). У мистецькій символізації Ганни Грепіняк-Петришиної дівчина-весна піднесена до могутньо-чудесного образу України. Драматизм твору посилений втручанням зими:

Я у царстві снігів заблукала

І в бездушній пустелі зими.

Я даремно знайти намагалась

Зігріваючий подих весни.

Як же скучила я за весною,

Виглядаю її звідусіль.

Та кружляє чомусь наді мною

В білім танці густа заметіль.

            («В пустелі зими»).

Або:

Хоч ще зима не хоче відступати

Й холодним вітром стогне за вікном,

Та вже весна дає про себе знати,

Змахнувши теплим, сонячним крилом.

На зміну невгамовним сніговіям

Несе на крилах радісна весна

Живе тепло незгасної надії,

Що буде переможена зима.

Й дзвінким пташиним співом ліс озветься,

Проснуться сині гори і гаї,

Відлунням стоголосим відізветься

Той спів чарівний у душі моїй.

Хай сніг скрипить сьогодні під ногами

І кучугури білі за вікном,

Та все ж таки весна не за горами –

Несе в долонях радісне тепло.

                 («Скоро весна»).

Майстерна персоніфікація поетесою сил природи свідчить, що авторка багато зачерпнула із скарбниці українського фольклору, трансформуючи народнопісенні мотиви у тонкі, майже невловимі нюанси людських почувань і настроїв, послуговуючись багатим арсеналом художніх засобів:

Майнув легенький вітерець,

Ліси смерекові проснулись,

Промінням золота з небес

На землю сонечко сяйнуло.

Свої долоньки простягли

До сонечка весняні квіти,

 Червоні, білі пелюстки

У веселковім розмаїтті.

Гніздечко ластівка звила

Під стріхою моєї хати.

Весна прийшла, нам принесла

Тепло у зоряні Карпати.

Співає яблуневий сад,

Ожили сонні полонини,

Пташиний гомінкий парад

Прямує в сині верховини.

Черешня пишно розцвіла

Своїм духмяним білим цвітом,

Чарівна весняна пора

Заволоділа цілим світом.

Несе весняний вітерець

Дзвінкі відлуння водоспадів

Понад горами навпростець

Аж до небесних зорепадів.

               («Весна прийшла»).

На фольклорних мотивах збудовані вірші «До зустрічі з весною», «Літо», «Лагідне літо», «Ромашкове літо», «Прощання з літом», «Ой куди ж ти, літечко», «Бабине літо», «Скоро осінь», «Не жалійте, що бабине літо», «Осінь догорає», «Пізня осінь», «Багряна осінь», «Жовтокоса осінь», «А осінь наближалась», «Тюльпани в снігу», «Зима», «Скупа на сонечко зима», «Прийшла зима», «Вразлива зима», «Зимова краса», «Пізня зима», «Зимові перини», «Зима у квітні», «Примхлива зима», «Зимові сльози» та ін. Уже саме чергування пір року нагадує нам казки, веснянки, обжинкові та інші пісні українського народу. Багато образів фольклорного походження: «Та радісна весна привітна тепло на крилах принесе»; «Привітно ясне сонечко всміхнулось, / Милують зір безхмарні небеса»; «Під снігом мерзнуть перші квіти, / Бо десь затрималась весна»; «Скупа на сонечко зима»; «Холодні хмари заслонили привітне сонце в небесах»;  «Розкішні білі покривала лягли на гори і поля»; «Зима то сумна, то весела перини свої розстеляє». Багато пісенних словосполучень: «спішить-поспішає», «струмки-водограї», «горить-догорає»; здрібнювальних слів: «вітерець», «сонечко», «долоньки», «сніжечок», «ялиночки», «тихесенько» та ін. Кілька разів у поетичний текст вкраплюються звернення від першої особи: «О літечко, лагідне літечко», «Ти землю теплом зігріваєш»; «Ой куди ж ти, літечко», «Може тебе дощиком /Осінь налякала»; «Може тебе, літечко, / Вітерцем морозним /Налякала трішечки /Осінь прохолодна?».

Окремо слід сказати про змалювання краси природи Гуцульщини і відтворення побуту гуцулів.  Майстерне поєднання пізнавально-описового етнографізму, глибоке проникнення в архаїчний побут гуцулів з його давніми повір’ями й забобонами, з пейзажними описами гірської природи, яскраве змалювання багатства поетичної душі верховинців із їхніми радощами і болями, навіть певна екзотичність – все це дуже органічне для її поетики. Характерний у цьому відношенні вірш «Синьоокі Карпати»:

Я люблю синьоокі Карпати,

Найчарівніший край на землі,

Де найкращі нічні зорепади,

Найяскравіші зорі ясні.

Де сягають до неба ялини,

Що ростуть на каскадах вершин,

В’ються змійками вгору стежини

До квітучих стрімких полонин.

Де над горами сокіл ширяє,

Наш гірський сизокрилий орел,

А іскристі струмки-водограї

Б’ють фонтаном з цілющих джерел.

Край гуцульський мистецтвом багатий,

Бо у ньому вздовж сотень років

Переходив до сина від батька

Дар спадковий народних митців.

Я не знаю милішого краю,

Ніж мій рідний куточок землі,

Де від ранку до ночі лунають

Переспіви дзвінких солов’їв.

У вірші приваблює проблема наступності, успадкування та розвитку традицій гуцульської культури. Справжній розвиток традицій можливий лише на ґрунті органічної спорідненості духовного світу поетеси  із своїм часом, із його ідеями, колізіями. Йдеться не лише про органічність присутності традиції у її поезіях, але і про щось значно ширше: пошанування доробку визначних майстрів народного промислу і благородство морального ставлення до своєї творчості, пошук відповідей на нелегкі питання життя, відчуття широких обріїв народної мудрості.

Глибинний зв’язок українців із землею вплинув на замилування всілякими проявами краси матінки-природи, на естетизм у найбуденніших миттєвостях життя («Місячна нічка», «Різдвяна зоря», «Снігопад», «Водохресне свято», «Великдень», «Синьоокі Карпати» та ін.).  Світосприймання землі як материнського начала збуджує матріархальні імпульси. Мотив активності жінки як турботливої матері звучить у віршах «Мамі Марії», «Мамина калина», «Привітання донечці Любі», «Онучкові Сергійкові і його половинці» та ін.

Громадські мотиви в збірці нерозривно переплетені з особистими. Виразно звучить мотив уболівання за Україну на шляху її становлення як незалежної держави («Рідна Україна», «Вставай, Україно!», «За Україну – найкращі з кращих», «Злочинна війна», «І буде жити Україна», «Затужила Україна», «Оновлена Україна», уславлення її мови («Моя рідна мова»), переборення перешкод на шляху до віднайдення людського щастя («”Хазяйновиті” депутати», «Показуха», «Нічого вже не розумію» та ін.).

Здатність поетеси жити своїм часом, його справами, турботами, надіями і тривогами – головна рисами збірки лірики Ганни Грепіняк-Петришиної «На хвилях життя». Іван Франко свого часу писав: «У нас єдиний      кодекс естетичний – життя. Що воно зв’яже, те й буде зв’язане, а що розв’яже – те й буде розв’язане». Зміст і характер життєвого досвіду, особливості гуцульського краю, специфіка матеріалу дійсності, а, ширше кажучи, ступінь включеності в духовний світ письменниці героїв гуцульської землі, карпатської природи, співжиття з ними дуже відчутні у її творах, складають багатогранність зв’язків поетеси з дійсністю, з життям епохи, з сучасністю і минулим.

Олександр Астаф’єв, м. Київ.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.