Петро Васильович Шкраб’юк – відомий український письменник, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, лауреат багатьох літературних нагород потішив читачів другим виданням книги «Попід Золоті Ворота». Це шість елегій, у яких автор описав життя і боротьбу подружжя Калинців та їхніх друзів, учасників Руху Спротиву тоталітарній системі.

Дисидентський рух – неоціненна жертва в ім’я правди, подвиг у відстоюванні справедливості. Світлі й високі душі, жертвуючи родинами й дітьми, розвінчували московську загарбницьку політику щодо України, незламно й послідовно продовжували боротьбу попередніх поколінь.
Упорядкування могили Богдана-Ігоря Антонича на Янівському цвинтарі, відвідування могил Січових стрільців, львівські віча, сміливі виступи на захист Валентина Мороза, відчайдушна поезія, відкриті висловлювання та обстоювання своїх переконань не залишилися без гірких наслідків.
Ірину Калинець заарештували раніше, ніж її чоловіка Ігоря. Найважче було розлучатися з дитиною. Карателі погрожували забрати дочку в дитбудинок. Перебуваючи у в’язниці, показала незламність українського духу, що живився глибокою й святою любов’ю до родини, України, друзів, знайшла можливість віддатися творчості та допомагати іншим. Вражає те, що на території тюрми знищувалася навіть кожна випадково проросла квіточка.
Ігор та Ірина Калинці, незважаючи ні на що, не зреклися революційних поглядів, не зрадили, не покаялися. Поофірувавши святій справі свою молодість, сімейний затишок, мужність і мудрість, опинилися в різних в’язницях, здобувши статус «політв’язнів». Вони жили, боролися, страждали й писали, вкладаючи у Слово нерозтрачену любов, торуючи стежки мільйонам до омріяної свободи.
До яких тільки хитрощів не вдавалися карателі, щоб зламати патріотів. Вони возили в’язнів на «перевиховання» по рідних місцях, намагаючись добитися покаяння. «… поета повезли на екскурсію по вулиці Зеленій, виїхали на Кутузова, де було його помешкання. Прагнули збудити в Ігоря жаль, сумніви, вагання. Мав також зворушуючі побачення з рідними, з дочкою». Але даремно. Лагідний Ігор Калинець проявляв непоступливість на кожному кроці.
Ірину також, на рік пізніше, возили до Львова на «перевиховання», і так само намарно. «Із нею розправлялися в чисто фізичний спосіб: карцер, відмова подати медичну допомогу навіть при підвищеній температурі і т.п., одним словом, холодом, голодом і хворобами хотіли знищити слабосилу й беззахисну жінку».
Карцер. Які умови перебування тут? Ось свідчення очевидців: «Ні матрацу, ні будь-якої постелі не дають. Перед посадженням у карцер в’язня роздягають буквально догола, опісля одягають у спеціальне плаття-сорочку, заношену, запрану, з плямами сумнівного походження. Харчування: на зміну – один тільки чорний хліб, вода – не більше як 800-900 калорій, другий день, крім хліба, невеликий приварок». На прогулянку, звичайно, не виводять.
Страшно читати як грудаста й товста наглядачка сказала: «Іх же нємного. Унічтожіть і порядок!», як дитина Надії Світличної від хвилювання втратила мову, як Ганна Сизоненко на очах у кагебістів посивіла, як хлопчаки грали у футбол дитячим черепом, простреленим двічі. Неймовірно цікаво було зустріти на сторінках книги Олену Антонів, яку я знала особисто і про яку згадувала у своїй повісті «Неспалима смерека».
У книзі Петра Шкраб’юка неперевершено передано значимість і непохитність дисидентського руху. Тут Василь Стус і Валерій Марченко, Микола Горбаль і Стефанія Шабатура, Надія Світлична і Василь Підгородецький, Алла Горська і Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл та Іван Світличний, брати Горині та ще багато інших світлих імен, які золотими літерами вписалися в сучасну історію України. Їхні обличчя осяяні мужністю, мудрістю, любов’ю і саможертовністю. Внутрішня свобода зробила кожне життя зразком незламності, гідності, чистоти й незмінної гармонії краси.
При читанні книги відчувається нуртування високого духу самого автора, який дуже зримо і з великою любов’ю виписав усі óбрази та імена. Воно й не дивно, бо писав про героїв духу, писав яскраво й талановито, професійно і щиро. Я читала книгу з хвилюючим трепетом серця. Дивувалася, захоплювалась, страждала і навіть розчаровувалася, натрапляючи на імена відомих письменників і їхні не зовсім гідні вчинки.
Дуже багато творчих сил і духовної напруги Петра Шкраб’юка вкладено у цю працю, в якій він досліджує шлях боротьби подружжя Калинців і водночас дає оцінку їхнім високодуховним творам, які, правду кажучи, не для легкого, розслабленого читання, але їм гарантовано безсмертя. «Отже, маємо Калинця-поета і Калинця-громадянина. Ці величини рівнозначні. Вони й творять оту – недосяжну для інших – цілісність… Звичайно, щодо творчості, то перевагу віддають Ігореві. І це природно. Проте й Ірина першорядна поетка. До того ж – блискучий публіцист. Есеїст. Прозаїк. Педагог. Науковець із цілком свіжим поглядом на українську й світову історію. Деколи, може, занадто експресивна, – вона дратує міщухів, яким хотілося б звичного загумінку, сонного затишку. Але такою вже вона є – гострою, рішучою, безкомпромісною. Інколи навіть нагадує троянську пророчицю Кассандру. Але хто коли в Україні прислуховувався до мудрих застережень?
Отже, – без перебільшення, – маємо ще один зразок жертовної християнсько-української родини» (П.Ш.).
Відчувається майже кровна спорідненість автора з героями книги, його особлива любов до рідної мови, до Вітчизни. Незаперечним є те, що Петро Шкраб’юк писав цю книгу серцем і душею. Вона дуже читабельна, об’ємна, глибокого змісту, зігріта теплом авторської душі. Це змушує прочитати її від першої сторінки до останньої. Слід зауважити, що таку магічну силу мають усі книги Петра Шкраб’юка. Автор щиро зізнається, що любить поезію Калинця. А його самого має за взірець поета і громадянина.
Слід зазначити, що у книзі поміщено багато рідкісних, цікавих світлин, які доповнюють і поглиблюють уяву читача. Переконана, що книга «Попід Золоті Ворота» залишить глибокий слід у душі кожного, хто її прочитає.

Ольга ЯВОРСЬКА.

One Response

  1. Богдан Дячишин

    P. S. Світлій пам’яті Ірини Калинець (31 липня 2012 р.), яка живе в наших серцях, поки ми пам’ятаємо про неї, читаємо її твори, живе ділами, ідеями, що їх вона залишила прийдешнім поколінням.

    ПЕРЕД ЛИЦЕМ ОТИХ, ЩО ВПАЛИ…

    Перед лицем отих, що впали,
    Що перебули кримінали,
    Ламали тюрем всіх стовпи, –
    О пам’яте моя, не спи!

    Перед лицем отих, що будять,
    Неправду – студять, кривду – судять
    І кличуть у державну вись, –
    О пам’яте моя, зведись!

    Не спи! Зведись мірилом сущим
    І перед Духом невмирущим,
    Сказавши спокою: прости! –
    Свій дух і пам’ять освяти!
    Петро Шкраб’юк, «Попід золоті ворота»
    (Шість елегій про родину Калинців)

    Відповіcти

Leave a Reply

Your email address will not be published.