Петро Шкраб’юк. У сяйві Божих одкровень (мініатюр [на!] поема). Дзвін, ч. 11 (889), 2018. – С. 7–12.

            Та мить сприяє ближнім на добро,

        Коли натхненням світиться Петро –

        Така вже світла вдача Шкраб’юкова,

        Що мислями освітлене й перо.

        Мирослава Данилевська-Милян,

                                «Звіряю душу солов’ю»

Щойно прочитав поезію Петра Шкраб’юка в часописі «Дзвін». Осмислюю думки любові Божих одкровень, щоденні життєві миті розмислів поета, його духовні переживання. У світі так мало тепла, добра, шляхетності в поведінці людини, любові. Жоден мислитель, наука не в змозі осмислити вічні істини любові, кохання: «А де любов? Невже печаллю / Цей світ заражений всуціль?» (с. 7). Філософія не є всеохопною наукою. Я думаю, що любов до людей, батьків, між закоханими, в сім’ї можливо осмислити через логіку буття. Логіка буття – це коли добре мені, то добре й моєму ближньому. Універсальну формулу любові проголосив Ісус Христос: «…”Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”. Це найбільша і найперша заповідь. А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”» (Євангеліє від Матвія 22:37–39).

Нуртують в пам’яті думки, які перечитую в Андрія Содомори про те, що «Скільки чого тримаємо у пам’яті – стільки знаємо… Скільки тримаємо в душі – стільки й живемо…», а живемо пам’яттю і любов’ю. Так може писати людина любові, яка дарує свою працю пера побратимам: «Нехай Яворська Ольга прочитає / І ніжно приголубить, як своє» (с. 7). Читаймо теплі, змістовні посвяти колегам. Тут і Микола Яворський – муж і помічник Ольги Яворської, побратими по перу Андрій Содомора і Володимир Базилевський. Мистецтво любові до людей проростає духовними паростками в душі поета, бо логіка буття – це не «хитрість світового розуму» (за Геґелем), щоб користуватися індивідуальними інтересами і пристрастями для досягнення своїх цілей, бо ще Сенека вчив жити для інших, якщо хочеш для себе жити:

            Знаходжу в людях тільки гарне,

        Первинне, чисте, елітарне,

        Це значить, що й буття моє

        Також глибинне і не марне (с. 8).

Кредо життя поета: «І я устав, аби не спати, / А стати правди охоронцем» (с. 9), бо сутність людини – бути собою, не зрадити себе, свою пам’ять. Будь чесним перед собою, то будеш чесним перед Богом, людьми. Правдою живе людина, правдою торує шлях до вічності, адже Бог, Його Дух  всюди і в усьому: «Навіщо Господа шукати? / Він всюди. Світ – Його палати” (с. 9). Життя людини, громади має сенс в осягненні Єдиного начала усього сущого – Бога, Його любові. Про це писав і Тарас Шевченко, осмислюючи глибинну сутність нашого небесного Творця: «Не нарікаю я на Бога, / Не нарікаю ні на кого». Але чомусь так ведеться упродовж усієї історії, що людство, народ і кожна людина   шукає і знаходить винуватців своїх страждань, злиднів, бід поза особистісним буттям – своєї ж вини не визнає, завжди маючи напоготові оправдання бездіяльності: «Не винен Бог, що шлях трудний, / Що люди впали в гріх чадний” (с. 9).

Минуле невидимою духовною ниткою оживає в пам’яті поета й по серці скотиться «І та сльоза, коли переступаю / Осиротілий материн поріг» (с. 8); історія героїчної боротьби краян, настанови наших предків – людина без пам’яті, пошанування історії рідного народу – подмух вітру, є і нема:

            Несу у собі цілий світ:

        Змах пращі і до зір політ.

        Несу багряну пам’ять предків:

        Це їх – для мене – заповіт (с. 7).

Життя – це пошук правди і початку, пізнання Абсолюту любові, бо про кінець ми нічого не знаємо і знати не будемо – Бог приховав від нас таїну вічності: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7):

            Це щастя – кожен білий день.

        Тож час не гай, встигай лишень

        Творити, жити і любити

        У сяйві Божих откровень (с. 12).

        ___________________________________

*Петро Шкраб’юк – доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу української літератури Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, член НСЖУ, НСПУ, автор понад 30 книжок поезіі і прози (серед них книжка «Попід Золоті Зорота: шість елегій про родину Калинців») та понад 300 літературних,  літературно-критичних і наукових публікацій у періодиці, збірниках, антологіях. Лауреат багатьох премій, зокрема: Фонду Воляників-Швабівських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, імені В’ячеслава Чорновола, Ірини Вільде, Ярослава Дорошенка, Ірини Калинець…

Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ,

лауреат премії ім. Івана Огієнка

.

IMG_2522

Leave a Reply

Your email address will not be published.