Думки з приводу нової збірки Петра Шкраб’юка “Найкраще слово” (Львів: Місіонер, 2017. 64 с.)
Ми радіємо кожній книжці українською мовою, бо це наше, рідне. А коли книжка присвячена дітям, то це подвійна радість. Ми усвідомлюємо, що книжка була і залишається найбільшим ворогом сердечної закам’янілості. Її вплив на людину досі не розгадано, бо сама вона – найдивовижніший винахід людства.
Слово, рідна мова, думка, любов до книжки, рідної землі… Любов до України – це любов до рідної мови, бо ж мова – це серце України, наше серце. А Найкраще Слово в нашій мові, як наголошує автор, це Україна. Отож дитину мусимо виховати з розумінням того, що в українців точкою відліку для їхнього життя завжди мусить бути: «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра»!..»
Щоб дитина мала таке розуміння, то її (дорослих також) потрібно навчити любити й думати, – все інше здобувається важкою щоденною працею. «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей» (Кен Робінсон і Лу Ароніка. «Школа майбутнього…»). Добротна поетична книжка може і має бути одним із основних допоміжних інструментів у цій нелегкій праці. «Поезія оперує словом, яке здатне викликати і звукові, і зорові уявлення і, що найголовніше, як висловився Іван Франко в книзі “Із секретів поетичної творчості”, здатна переходити в галузь розумової, інтелектуальної праці» (Микола Ільницький. «Поліфонія поетичного слова». В кн. «У фокусі віддзеркалень». Бо дитина, яка не навчена думати, перетворюється на раба чужих думок. Без виховання мислячої молоді ми не піднімемо Україну до вимог сучасного інтелектуально-технологічного поступу.
Мозок, за визначенням академіка Олега Кришталя (директора інституту фізіології ім. Богомольця), найдивовижніший, найскладніший пристрій Всесвіту (що нам доступно на сьогоднішній день) – і щоб його не втрачати, то цей витвір мусить працювати за призначенням.
Мозок вбивають лінощі.
Мозок гнучкий в будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням.
Мозок стимулює: ЧИТАННЯ, ПИСЬМО і все, що спонукає до РОЗДУМІВ.
ДИТИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ З ГОТОВИМ ДО ПІЗНАННЯ СВІТУ МОЗКОМ. Від нас залежить чим ми його наповнимо.
Ейнштейна запитали:
– Що необхідно робити, щоб діти були розумні?
– ЧИТАЙТЕ їм казки!
– Що необхідно робити, щоб діти були ДУЖЕ розумні?
– ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК!!!
Дітей мусимо навчити думати і жити правдою. «В мові кожного народу закладений і шлях до Правди, і шлях до Істини» (Павло Мовчан).
Читання – доторк до слова життя, слова правди. Пригадаймо переконання Івана Пулюя про те, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Цит. за: Ірина Фаріон. «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще таке означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де правда – там повинна бути перемога». Пам’ятаймо, що «сила і спасеннє лежить у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа» (там само). Докладаймо зусилля, щоб не загубитись у вічності, щоб бути достойними життя на рідній землі, дарованої нам Богом. Книжка рідною мовою додає нам сили, снаги працювати, допомагає за будь-яких обставин залишатися людиною, бо без знання нема пізнання, а знання – у книжці (libros lege, книги читай!)
Поетичне слово Петра Шкраб’юка навчає дітей думати: «Взимку гори підросли, / Взимку гори побіліли» (с. 8). Чому взимку гори підросли? Бо “сніги на гори сіли / зимувати до весни”. Далі читаємо: «Встало сонце, здуло тьму – / Сльози витерло йому (дощу – Б. Д., с. 9). Як могло сонце витерти сльози дощу? Дитину необхідно навчити розуміти метафору…
Людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми (за Екклезіастом): «Наша ластівонька мила / Знов гніздо в хліві зліпила – / І щебече: рада тому, що вернулася додому» (с. 12).
Діти мають любити все живе, що їх оточує, бути співчутливими, думати про наслідки цієї чи іншої події: «Впала пташка із гнізда. / Я подумав – це біда: / … / Взяв тоді драбинку я / І назад вклав ластів’я (с. 21).
Поетичне слово автора вчить дітей пізнавати явища природи: «Ти бачиш, – внучка зрозуміла враз, – / лише на волі світлячки красиві» (с. 29). Або: «Срібен дощику рясний, / звідки ти узявся?» (с. 37). Водночас Петро Шкраб’юк закликає до любові та єдності: «Любіть Україну. І Бога Любіть – / І вічні ми будемо разом (с. 33).
Книжка буде корисною для працівників дитячих садочків і вчителів початкових класів, бо в ній є пісні з нотами, а також «Авторитетна абетка» – з віршами на кожну букву алфавіту, в яких кожне слово починається з одної і тої ж літери…
Книжка – спосіб спілкування з живими й мертвими, наше теперішнє й майбутнє! Читаймо вечорами вголос своїм дітям – це єднає родину, позбавляє їх телефонно-комп’ютерної й телевізорної залежності.
Читаймо дітям те, що й нам цікаве.
Шукаймо дітям (і собі!) потрібну книжку, будьмо мудрими. Бо «…в тіні мудрости – як у тіні срібла, та користь пізнання у тому, що мудрість життя зберігає тому, хто має її» (Екклезіаст 7:12).
Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ,
лауреат премії ім. Івана Огієнка, м. Львів
.
