Серед різноманіття літературних творів чинником самої культури, засобом образного освоєння світу є художній переклад. Він зближує людей і культури, дає можливість пізнавати інші нації та народи засобами художнього слова. Це мистецтво, яке потребує тонкого відчуття іншомовного тексту, особливо, коли йдеться про переклад текстів поетичних.

Саме таким тонким відчуттям наділена письменниця Світлана Бреславська, яка цьогоріч здійснила переклад віршів польського поета Казімежа Бурната. Книжка з назвою «Ілюзія вічності» побачила світ в Івано-Франківському видавництві Місто НВ. Переклад дійсно мистецький, зі збереженням форми, змісту і естетичного наповнення творів оригіналу. Це не перше видання письменниці. В перекладацькому доробку Світлани Бреславської – новела Бруно Шульца «Манекени», опублікована ще 1993 року в часописі «Перевал», повість Моніки Варненської «Магдалена», окремі вірші Віслави Шимборської. Минулого року в серії «Польська поезія в українських перекладах» вийшла книжка «Кінець літа в Аркадії», до якої увійшли поетичні збірки Казімежа Бурната, Анджея Вальтера та Лєшека Шаруги (переклад С.Бреславської). Видання увійшло до числа лауреатів конкурсу «Краща книга року – 2017» в номінації «Художній переклад». Своєрідним продовженням збірника стала книжка «Ілюзія вічності» (Місто НВ, 2018). На цей раз окремою книжкою побачили світ поезії відомого польського поета Казімежа Бурната – другий збірник автора, виданий в Україні. Перша книжка «Повернути час на ліву сторону» (переклад Юрія Завгороднього) опублікована 2008 року в-во «Задруга».
Про особливості творів цього автора треба говорити після уважного прочитання, бо це не є поезія чуттєво-емоційна, до якої ми звикли. Це також не американські раціоналістично-рафіновані тексти з констатацією та споглядальним відтворенням. Вірші Казімежа Бурната – це європейська традиція поєднана зі східною мудрістю. Глибокодумність і афористичність – це те, що складає основу авторського поетичного світу. Осмислення буття і вічності, Бога і сенсу цього житті – це те, що домінує в тематиці вірші, що увійшли до збірки «Ілюзія вічності».
засуджую розум
за брак компетенції
ображаюсь на Господа
за неможливість досягнення
вичерпного пізнання
за наявність кодів доступу
лише до сіней раю

Ліричний герой, чи, можливо, сам Поет прагне «вичерпного пізнання», «думками про Бога/визнає (ш) його існування». Він не перестає пізнавати оточуючий світ, аналізувати і робити висновки:

остаточно і так
тіло до повернення
непроминальна душа
також не є
твоєю власністю

або інша сентенція:
не можна шукати сенсу існування
виключно у безсмерті

Кожен вірш Казімежа Бурната, здається, складається з афористичних міркувань, потребує заглиблення в хитросплетіння слів і фраз.
несвідоме приголомшення
оголяється без тіні бажання
і хоч всмоктується в неї
очима зголоднілого койота
це серце
обросле забуттям
не схильне до гріховності

Прихована інтимність, яскравість і таємничість образів, новелістична несподіваність закінчення:
на даху ночі білий кіт

Особливим ностальгійним затишком віє від віршованих спогадів про малу батьківщину Поета, «стару хату без струму/ серед хронічних кущів». Це своєрідні замальовки первісної краси, пронизаної залишками цивілізації

в іржавій коптильні
безпритульні равлики
пунктами пересування
земля-небо

Письменник малює словом, наче пензлем, широко і яскраво:

Сонце на заході
пірнає в обрій
визріло роздощилося
обрій пахне
давнім потом хлібороба
пригнічене поле
моєї малої вітчизни ялової
спостерігаю агонію

Навіть не знаючи мови оригіналу, відчуваєш глибину образів, і все завдяки тому, що перекладачка тонко володіє українським словом, дає можливість читачеві сповна насолодитися особливостями польського верлібру. Хоча, не виключено, що така герметична поезія потребує не інтерпретації, а саме підрядкової дослівності.
Особливо зворушливо звучать вірші присвячені пам’яті мами, в них бринять сповідально-ностальгійні нотки:
Мамо
не вмію мовчати
не вмію кохати ні забувати
офірую
чомусь так мало

Літа минають, а синівська любов не гасне, живе очікуванням майбутньої зустрічі у «передпокої неба».
«Ілюзія вічності» фіксує черговий плідний етап творчості, переосмислення естетичних правд та цінностей, розуміння життя як неперервного, прекрасного, але, на жаль, кінечного шляху людського буття. Та свідомість поета, завдяки особливому баченню і особливому відчуттю, володіє унікальним даром створювати власний світ слів і явищ, наповнених унікальним поетичним сенсом.
Птаху мій орле
ув’язнений наперекір крилам
в щілині між видноколом
сягаючий в засвіти
в правобережжя
смуток на твоєму дзьобі
піднятий догори
порожній хрест
клапті снігу саваном
заповіт твій
хай поглине їх море
здійснився

Знаючи ціну вже всьому – і життю, і смерті, і любові, і ненависті, пройшовши тернистий шлях пізнання і самопізнання, осягнувши безодні безпомічності, незадоволення, бездушності, Казімеж Бурнат вміє по-особливому цінувати і переддень весни, і здивування, і піднесення, вміє примирити власну душу з минулим і вдячно видихнути :
Не одержав нічого
але це більше
ніж я очікував

«Ілюзія вічності» – це своєрідний маніфест людської пам’яті, який дуже щемно перегукується з життєвим кредо поета – «Пам’ять про померлих – джерело довговічності:добрі вчинки – дорога до людяності». Ми живі, поки пам’ятаємо, звідки прийшли і куди підемо.
Всі знають як дійти
або довезуть
або донесуть

прочитуємо
забуті анкетні дані
затерту епітафію
нікому тут не відомі
схиляємо голови
свічки
як власне життя
допалюємо

Дуже живий, дуже справжній, Казімеж Бурнат чується органічно у найкрутішому життєвому вирі, у найпрекраснішій експресії, він створений для любові, навіть найфатальнішої, але водночас, йому властиві миті холодного і відстороненого прозріння, яке осягаєш, як найвищу мудрість.

Не квапся
богом ти не будеш
невідомо навіть
чи Його зустрінеш.

Саме так – виважено і лаконічно. Кожен вірш надзвичайно особистий, але й надзвичайно близький читачеві за відчуттями й переживаннями. Досвід і майстерність відточеного слова відчуваються в кожному рядку. Це заслуга як самого Поета, так і перекладача. Не даремно книжка «Ілюзія вічності» у вересні цього року відзначена Всеукраїнською літературною премією імені Юрія Яновського в номінації поезія/переклади.

Побажаємо Поетові – нових книжок і перекладів, а також вдумливих і вдячних читачів.

Марія Микицей

Leave a Reply

Your email address will not be published.